Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Тада одговори Елифас Теманац и рече:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
Ако ти проговоримо, да ти неће бити досадно? Али ко би се могао уздржати да не говори?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
Гле, учио си многе, и руке изнемогле крепио си;
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
Речи су твоје подизале оног који падаше, и утврђивао си колена која клецаху.
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
А сада кад дође на тебе, клонуо си; кад се тебе дотаче, смео си се.
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
Није ли побожност твоја била уздање твоје? И доброта путева твојих надање твоје?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
Опомени се, ко је прав погинуо, и где су праведни истребљени?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
Како сам ја видео, који ору муку и сеју невољу, то и жању.
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
Од дихања Божијег гину, и од даха ноздрва Његових нестаје их.
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
Рика лаву, и глас љутом лаву и зуби лавићима сатиру се.
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
Лав гине немајући лова, и лавићи расипају се.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
Још дође тајно до мене реч, и ухо моје дочу је мало.
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
У мислима о ноћним утварама, кад тврд сан пада на људе,
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
Страх подузе ме и дрхат, од ког устрепташе све кости моје,
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
И дух прође испред мене, и длаке на телу мом накострешише се.
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
Стаде, али му не познах лица; прилика беше пред очима мојим, и ћутећи чух глас:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
Еда ли је човек праведнији од Бога? Еда ли је човек чистији од Творца свог?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
Гле, слугама својим не верује, и у анђела својих налази недостатака;
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
А камоли у оних који стоје у кућама земљаним, којима је темељ на праху и сатиру се брже него мољац.
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
Од јутра до вечера сатру се, и нестане их навек да нико и не опази.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
Слава њихова не пролази ли с њима? Умиру, али не у мудрости.
