Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Елифаз дин Теман а луат кувынтул ши а зис:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
„Дакэ вом ындрэзни сэ-ць ворбим, те вей супэра? Дар чине ар путя сэ такэ?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
Де мулте орь ту ай ынвэцат пе алций ши ай ынтэрит мыниле слэбите.
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
Кувинтеле тале ау ридикат пе чей че се клэтинау ши ай ынтэрит ӂенункий каре се ындояу.
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
Ши акум, кынд есте ворба де тине, ешть слаб! Акум, кынд ешть атинс ту, те тулбурь! Ну есте фрика та де Думнезеу сприжинул тэу?
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
Нэдеждя та ну-й неприхэниря та?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
Аду-ць аминте, те рог! Каре невиноват а перит? Каре оамень неприхэниць ау фост нимичиць?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
Дупэ кыте ам вэзут еу, нумай чей че арэ фэрэделеӂя ши сямэнэ нелеӂюиря ый сечерэ роаделе!
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
Ачея пер прин суфларя луй Думнезеу, нимичиць де вынтул мынией Луй.
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
Муӂетул леилор ынчетязэ, динций пуилор де лей сунт здробиць!
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
Леул бэтрын пере дин липсэ де прадэ ши пуий леоайчей се рисипеск.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
Ун кувынт с-а фуришат пынэ ла мине, ши урекя мя й-а принс сунетеле ушоаре.
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
Ын клипа кынд веденииле де ноапте фрэмынтэ гындул, кынд оамений сунт куфундаць ынтр-ун сомн адынк,
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
м-а апукат гроаза ши спайма, ши тоате оаселе мь-ау тремурат.
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
Ун дух а трекут пе лынгэ мине… Тот пэрул ми с-а збырлит ка аричул…
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
Ун кип ку о ынфэцишаре некуноскутэ ера ынаинтя окилор мей. Ши ам аузит ун глас каре шоптя ынчетишор:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
‘Фи-ва омул фэрэ винэ ынаинтя луй Думнезеу? Фи-ва ел курат ынаинтя Челуй че л-а фэкут?’
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
Дакэ н-аре ынкредере Думнезеу нич ын служиторий Сэй, дакэ гэсеште Ел грешель кяр ла ынӂерий Сэй,
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
ку кыт май мулт ла чей че локуеск ын касе де лут, каре ышь траг обыршия дин цэрынэ ши пот фи здробиць ка ун верме!
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
Де диминяцэ пынэ сяра сунт здробиць, пер пентру тотдяуна ши нимень ну цине сяма де ей.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
Ли се тае фирул веций, мор ши тот н-ау кэпэтат ынцелепчуня!
