Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Wtedy Elifaz z Temanu odpowiedział:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
Jeśli będziemy rozmawiać z tobą, nie będzie ci przykro? Ale któż może się od mówienia powstrzymać?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
Oto nauczałeś wielu i ręce słabe umocniłeś.
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
Twoje słowa podnosiły upadającego, a omdlałe kolana wzmacniałeś.
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
A teraz, gdy [to] przyszło na ciebie, opadasz z sił, dotknęło cię i się trwożysz.
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
Czy twoja bojaźń nie była twoją ufnością, a prawość twoich dróg – twoją nadzieją?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
Przypomnij sobie, proszę, czy kiedykolwiek zginął ktoś niewinny? Albo gdzie sprawiedliwych wytępiono?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
Według tego, co zauważyłem, ci, którzy orzą zło i sieją niegodziwość, zbierają je.
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
Od tchnienia Boga giną i od powiewu jego gniewu niszczeją.
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
Ryk lwa, głos dzikiego lwa i zęby lwiątek są złamane.
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
Lew ginie z braku łupu i młode lwicy rozpraszają się.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
Oto potajemnie doszło do mnie słowo i moje ucho usłyszało szept.
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
W rozmyślaniu o nocnych widzeniach, gdy twardy sen spada na ludzi;
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
Ogarnęły mnie strach i drżenie, od których wszystkie moje kości zadrżały.
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
Wtedy duch przeszedł przed moją twarzą, zjeżyły się włosy na moim ciele.
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
Stanął, lecz nie rozpoznałem jego wyglądu, [tylko jakiś] kształt [był] przed moimi oczami; nastała cisza, a potem usłyszałem głos [mówiący]:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
Czy śmiertelny człowiek może być sprawiedliwszy niż Bóg? Czy człowiek [może być] czystszy niż jego Stwórca?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
Oto swoim sługom nie ufa i w swoich aniołach dostrzega braki;
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
O ileż bardziej w tych, którzy mieszkają w domach glinianych, których podstawa jest w prochu – łatwiej [ich] zgnieść niż mola.
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
Od poranka aż do wieczora są gładzeni; giną na wieki, a nikt [tego] nie zauważa.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
Czy ich wspaniałość nie przemija wraz z nimi? Umierają, ale nie w mądrości.
