< Йов 4 >

1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Då tok Elifaz frå Teman til ords og sagde:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
«Vert du vel tykkjen um eg talar? Men kven kann halda ordi inne?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
På rette veg du førde mange; dei trøytte hender styrkte du;
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
med ord du hjelpte deim som snåva, og gav dei veike knei kraft.
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
Men når det gjeld deg sjølv, du klagar; når deg det råkar, ræddast du!
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
Di von du på di gudstru bygde og sette lit til last-laust liv.
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
Tenk etter: Når vart skuldlaus tynt? Når gjekk rettvis mann til grunns?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
Stødt fann eg: dei som urett pløgde, og sådde naud, dei hausta slikt;
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
dei stupte for Guds andedrag, gjekk for hans vreidestorm til grunns.
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
Ja, løva skrik, og villdyr burar; ungløva fær sin tanngard knekt;
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
og løva døyr av skort på rov; løvinna misser sine ungar.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
Ein løynleg tale til meg kom; i øyra mitt det stilt vart kviskra,
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
som tankar i eit nattsyn kjem, når svevnen tung på folki kviler.
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
Det kom ei rædsla yver meg, ei skjelving gjenom alle lemer;
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
ein gust meg yver panna strauk, og på min kropp seg håri reiste;
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
og noko stogga for mi åsyn; eg kunde ikkje klårt skilja; framfor mitt auga stod eit bilæt’, eg høyrde som ei røyst som kviskra:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
«Hev menneskjet vel rett for Gud? Er mannen rein framfor sin skapar?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
Han sine tenarar ei trur og finn hjå sine englar lyte -
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
enn meir hjå folk i hus av leir; hjå deim som hev sin grunn i moldi, ein kann deim krasa, som eit mol.
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
Dei er frå morgon og til kveld; ein krasar deim - kven merkar det? - Og dei vert ikkje funne meir.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
Når deira tjeldsnor vert rykt upp, dei døyr og ingen visdom fær.»

< Йов 4 >