Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Da tok Elifas fra Teman til orde og sa:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
Om en prøvde å tale et ord til dig, vilde du da ta det ille op? Men hvem kan vel holde sine ord tilbake?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
Du har selv vist mange til rette, og maktløse hender styrket du;
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
dine ord reiste den snublende op, og synkende knær gjorde du sterke.
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
Men nu, når det gjelder dig selv, blir du utålmodig, når det rammer dig, blir du forferdet.
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
Er ikke din gudsfrykt din tillit, din ulastelige ferd ditt håp?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
Tenk efter: Hvem omkom uskyldig, og hvor gikk rettskafne til grunne?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
Efter det jeg har sett, har de som pløide urett og sådde nød, også høstet det.
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
De omkom for Guds ånde, og for hans vredes pust blev de til intet.
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
Løvens brøl og dens fryktelige røst hørtes ikke lenger, og ungløvenes tenner blev knust.
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
Løven omkom av mangel på rov, og løvinnens unger blev adspredt.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
Og til mig stjal sig et ord; det lød for mitt øre som en hvisken,
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
under skiftende tanker ved nattlige syner, når dyp søvn faller på menneskene.
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
Frykt og beven kom over mig, så alle mine ben tok til å skjelve.
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
Og en ånd fór forbi mitt åsyn; hårene på mitt legeme reiste sig.
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
Den blev stående, men jeg skjelnet ikke klart hvorledes den så ut - det var en skikkelse som stod der for mine øine; jeg hørte en stille susen og en røst:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
Er et menneske rettferdig for Gud, eller en mann ren for sin skaper?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
Se, på sine tjenere stoler han ikke, og hos sine engler finner han feil,
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
hvor meget mere da hos dem som bor i hus av ler, og som har sin grunnvoll i støvet - de som knuses lettere enn møll.
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
Fra morgen til aften - så er de sønderslått; uten at nogen akter på det, går de til grunne for alltid.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
Blir ikke teltsnoren dradd ut hos dem? De dør, men ikke i visdom.
