Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Tad Elifas no Temanas atbildēja un sacīja:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
Vai ļaunā ņemsi, kad tev kādu vārdu teiksim? Bet, - kas varētu klusu ciest?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
Redzi, dažu labu tu esi pamācījis un nogurušas rokas stiprinājis.
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
Tavi vārdi kritušu ir uzcēluši, un drebošus ceļus tu esi spēcinājis.
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
Bet kad tas nu nāk uz tevi, tad tu nogursti, un kad tas tevi aizņem, tad tu iztrūcinājies.
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
Vai uz tavu Dieva bijāšanu nebija tava cerība, vai tu nepaļāvies uz saviem nenoziedzīgiem ceļiem?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
Piemini jel, kurš nenoziedzīgs būdams ir bojā gājis, un kur taisni ir izdeldēti?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
Tā es gan esmu redzējis: kas netaisnību ar un varas darbu sēj, tie to pašu pļauj.
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
Caur Dieva dvašu tie iet bojā, un no viņa bardzības gara tie iznīkst.
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
Lauvas rūkšana un liela lauvas balss un jaunu lauvu zobi ir izlauzti.
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
Vecais lauva iet bojā, jo laupījuma nav, un vecās lauvas bērni izklīst.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
Un slepeni pie manis nācis vārds, un mana auss kādu skaņu no tā ir saņēmusi,
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
Nakts parādīšanu domās, kad ciets miegs cilvēkiem uziet.
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
Tad bailes man uznāca un šaušalas un iztrūcināja visus manus kaulus.
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
Un viens gars man gāja garām, ka visi manas miesas mati cēlās stāvu.
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
Viņš stāvēja, bet es nepazinu viņa ģīmi, tēls bija priekš manām acīm un es dzirdēju palēnu balsi:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
Vai cilvēks taisns Dieva priekšā, vai vīrs šķīsts priekš sava Radītāja?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
Redzi, Saviem kalpiem Viņš neuztic, un Saviem eņģeļiem Viņš pierāda vainu, -
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
Cik vairāk tiem, kas mālu namos dzīvo, kas ceļas no pīšļiem, kas nīcīgi kā kodi.
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
Starp rīta un vakara laiku tie top sašķelti, ka neviens to nenomana, viņi iet pavisam bojā.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
Vai viņu gods viņiem netop atņemts? Tie nomirst, bet ne gudrībā.
