Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Respondens autem Eliphaz Themanites, dixit:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
Si cœperimus loqui tibi, forsitan moleste accipies; sed conceptum sermonem tenere quis poterit?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
Ecce docuisti multos, et manus lassas roborasti;
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
vacillantes confirmaverunt sermones tui, et genua trementia confortasti.
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
Nunc autem venit super te plaga, et defecisti; tetigit te, et conturbatus es.
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
Ubi est timor tuus, fortitudo tua, patientia tua, et perfectio viarum tuarum?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
Recordare, obsecro te, quis umquam innocens periit? aut quando recti deleti sunt?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
Quin potius vidi eos qui operantur iniquitatem, et seminant dolores, et metunt eos,
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
flante Deo perisse, et spiritu iræ ejus esse consumptos.
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
Rugitus leonis, et vox leænæ, et dentes catulorum leonum contriti sunt.
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
Tigris periit, eo quod non haberet prædam, et catuli leonis dissipati sunt.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
Porro ad me dictum est verbum absconditum, et quasi furtive suscepit auris mea venas susurri ejus.
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
In horrore visionis nocturnæ, quando solet sopor occupare homines,
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
pavor tenuit me, et tremor, et omnia ossa mea perterrita sunt;
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
et cum spiritus, me præsente, transiret, inhorruerunt pili carnis meæ.
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
Stetit quidam, cujus non agnoscebam vultum, imago coram oculis meis, et vocem quasi auræ lenis audivi.
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
Numquid homo, Dei comparatione, justificabitur? aut factore suo purior erit vir?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
Ecce qui serviunt ei, non sunt stabiles, et in angelis suis reperit pravitatem;
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
quanto magis hi qui habitant domos luteas, qui terrenum habent fundamentum, consumentur velut a tinea?
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
De mane usque ad vesperam succidentur; et quia nullus intelligit, in æternum peribunt.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
Qui autem reliqui fuerint, auferentur ex eis; morientur, et non in sapientia.
