Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Allora Elifaz di Teman rispose disse:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
“Se provassimo a dirti una parola ti darebbe fastidio? Ma chi potrebbe trattener le parole?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
Ecco tu n’hai ammaestrati molti, hai fortificato le mani stanche;
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
le tue parole hanno rialzato chi stava cadendo, hai raffermato le ginocchia vacillanti;
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
e ora che il male piomba su te, tu ti lasci abbattere; ora ch’è giunto fino a te, sei tutto smarrito.
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
La tua pietà non è forse la tua fiducia, e l’integrità della tua vita la speranza tua?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
Ricorda: quale innocente perì mai? e dove furono gli uomini retti mai distrutti?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
Io per me ho visto che coloro che arano iniquità e seminano tormenti, ne mietono i frutti.
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
Al soffio di Dio essi periscono, dal vento del suo corruccio son consumati.
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
Spenta è la voce del ruggente, sono spezzati i denti dei leoncelli.
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
Perisce per mancanza di preda il forte leone, e restan dispersi i piccini della leonessa.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
Una parola m’è furtivamente giunta, e il mio orecchio ne ha còlto il lieve sussurro.
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
Fra i pensieri delle visioni notturne, quando un sonno profondo cade sui mortali,
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
uno spavento mi prese, un tremore che mi fece fremer tutte l’ossa.
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
Uno spirito mi passò dinanzi, e i peli mi si rizzarono addosso.
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
Si fermò, ma non riconobbi il suo sembiante; una figura mi stava davanti agli occhi e udii una voce sommessa che diceva:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
“Può il mortale esser giusto dinanzi a Dio? Può l’uomo esser puro dinanzi al suo Fattore?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
Ecco, Iddio non si fida de’ suoi propri servi, e trova difetti nei suoi angeli;
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
quanto più in quelli che stanno in case d’argilla, che han per fondamento la polvere e son schiacciati al par delle tignuole!
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
Tra la mattina e la sera sono infranti; periscono per sempre, senza che alcuno se ne accorga.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
La corda della lor tenda, ecco, è strappata, e muoion senza posseder la sapienza”.
