Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Felelt a Témánbeli Elífáz és mondta:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
ajjon ha szólni próbálnánk hozzád, terhedre volna-e; de visszatartani a szavakat ki bírja?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
Íme, oktattál sokakat, és lankadt kezeket megerősítettél;
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
a megbotlót fönntartották szavaid és görnyedező térdeket megszilárdítottál.
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
Most hogy reád jött, terhedre van, hozzád ér, és megrémültél?
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
Nemde istenfélelmed a te bizodalmad, reményed pedig útjaid gáncstalansága!
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
Gondolj csak rá: ki az, ki ártatlanul veszett el, és hol semmisültek meg egyenesek?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
A mint én láttam: kik jogtalanságot szántottak és bajt vetettek, azt aratják is;
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
Isten leheletétől elvesztek, s haragja fuvallatától elenyésznek.
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
Oroszlán ordítása, vadállat üvöltése és az oroszlánkölykök fogai kitörettek.
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
Oroszlán elvész ragadmány híján, s a nőstényoroszlán fiai szertezüllenek.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
De én hozzám egy ige lopódzott, és neszt fogott fel fülem belőle.
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
Képzetek közt az éj látományaitól, mikor mély álom esik az emberekre:
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
rettegés lepett meg és remegés, és összes csontjaimat megrettentette.
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
S egy szellem suhant el arczom mellett, borzadott testemnek hajaszála.
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
Ott áll, de nem ismerem meg ábrázatát, egy alak van szemeim előtt; suttogást meg hangot hallok:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
Igaznak bizonyul-e halandó az Isten előtt, vagy alkotója előtt tisztának-e a férfi?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
Lám, szolgáiban nem hisz és angyalaira vet gáncsot;
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
hát még kik agyagházakban laknak, a kiknek a porban van alapjuk, összezúzzák őket hamarább molynál.
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
Reggeltől estig összetöretnek, észrevétlenül elvesznek örökre.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
Nemde megszakad bennök kötelük, meghalnak, de nem bölcsességben!
