Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Éliphaz de Théman prit la parole et dit:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
Si nous osons ouvrir la bouche, en seras-tu peiné? Mais qui pourrait garder le silence?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
Voici, tu as souvent enseigné les autres, Tu as fortifié les mains languissantes,
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
Tes paroles ont relevé ceux qui chancelaient, Tu as affermi les genoux qui pliaient.
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
Et maintenant qu’il s’agit de toi, tu faiblis! Maintenant que tu es atteint, tu te troubles!
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
Ta crainte de Dieu n’est-elle pas ton soutien? Ton espérance, n’est-ce pas ton intégrité?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
Cherche dans ton souvenir: quel est l’innocent qui a péri? Quels sont les justes qui ont été exterminés?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
Pour moi, je l’ai vu, ceux qui labourent l’iniquité Et qui sèment l’injustice en moissonnent les fruits;
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
Ils périssent par le souffle de Dieu, Ils sont consumés par le vent de sa colère,
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
Le rugissement des lions prend fin, Les dents des lionceaux sont brisées;
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
Le lion périt faute de proie, Et les petits de la lionne se dispersent.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
Une parole est arrivée furtivement jusqu’à moi, Et mon oreille en a recueilli les sons légers.
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
Au moment où les visions de la nuit agitent la pensée, Quand les hommes sont livrés à un profond sommeil,
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
Je fus saisi de frayeur et d’épouvante, Et tous mes os tremblèrent.
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
Un esprit passa près de moi… Tous mes cheveux se hérissèrent…
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
Une figure d’un aspect inconnu était devant mes yeux, Et j’entendis une voix qui murmurait doucement:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
L’homme serait-il juste devant Dieu? Serait-il pur devant celui qui l’a fait?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
Si Dieu n’a pas confiance en ses serviteurs, S’il trouve de la folie chez ses anges,
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
Combien plus chez ceux qui habitent des maisons d’argile, Qui tirent leur origine de la poussière, Et qui peuvent être écrasés comme un vermisseau!
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
Du matin au soir ils sont brisés, Ils périssent pour toujours, et nul n’y prend garde;
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
Le fil de leur vie est coupé, Ils meurent, et ils n’ont pas acquis la sagesse.
