Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Alors Éliphaz de Théman prit la parole et dit:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
Si nous risquons un mot, peut-être en seras-tu affligé; mais qui pourrait retenir ses paroles?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
Voilà que tu en as instruit plusieurs, que tu as fortifié les mains débiles,
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
que tes paroles ont relevé ceux qui chancelaient, que tu as raffermi les genoux vacillants!…
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
Et maintenant que le malheur vient à toi, tu faiblis; maintenant qu’il t’atteint, tu perds courage!…
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
Ta crainte de Dieu n’était-elle pas ton espoir? Ta confiance n’était-elle pas dans la pureté de ta vie?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
Cherche dans ton souvenir: quel est l’innocent qui a péri? En quel lieu du monde les justes ont-ils été exterminés?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
Pour moi, je l’ai vu, ceux qui labourent l’iniquité et qui sèment l’injustice, en moissonnent les fruits.
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
Au souffle de Dieu ils périssent, ils sont consumés par le vent de sa colère.
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
Le rugissement du lion et sa voix tonnante sont étouffés, et les dents du jeune lion sont brisées;
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
le lion périt faute de proie, et les petits de la lionne se dispersent.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
Une parole est arrivée furtivement jusqu’à moi, et mon oreille en a saisi le léger murmure.
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
Dans le vague des visions de la nuit, à l’heure où un sommeil profond pèse sur les mortels,
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
une frayeur et un tremblement me saisirent, et agitèrent tous mes os.
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
Un esprit passait devant moi… Les poils de ma chair se hérissèrent.
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
Il se dressa, — je ne reconnus pas son visage, — comme un spectre sous mes yeux. Un grand silence, puis j’entendis une voix:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
L’homme sera-t-il juste vis-à-vis de Dieu? Un mortel sera-t-il pur en face de son Créateur?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
Voici qu’il ne se fie pas à ses serviteurs, et qu’il découvre des fautes dans ses anges:
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
combien plus en ceux qui habitent des maisons de boue, qui ont leurs fondements dans la poussière, qui seront réduits en poudre, comme par la teigne!
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
Du matin au soir ils sont exterminés, et sans que nul y prenne garde, ils périssent pour jamais.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
La corde de leur tente est coupée, ils meurent avant d’avoir connu la sagesse.
