Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Silloin teemanilainen Elifas lausui ja sanoi:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
"Ethän pane pahaksesi, jos sinulle puhutaan? Kuka voi vaitikaan olla?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
Katso, monta sinä olet ojentanut, ja hervonneita käsiä olet vahvistanut;
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
sanasi ovat nostaneet kompastunutta, ja rauenneita polvia olet voimistanut.
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
Mutta nyt, kun itseäsi kova kohtaa, sinä tuskastut, kun se sinuun sattuu, sinä kauhistut.
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
Eikö jumalanpelkosi ole sinun uskalluksesi ja nuhteeton vaelluksesi sinun toivosi?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
Ajattele, kuka viaton on koskaan hukkunut, ja missä ovat rehelliset joutuneet perikatoon?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
Minkä minä olen nähnyt, niin ne, jotka vääryyttä kyntävät ja turmiota kylvävät, ne sitä niittävätkin.
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
Jumalan henkäyksestä he hukkuvat, hänen vihansa hengestä he häviävät.
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
Leijonan ärjyntä, jalopeuran ääni vaiennetaan, ja nuorten leijonain hampaat murskataan;
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
jalopeura menehtyy saaliin puutteesta, ja naarasleijonan pennut hajaantuvat.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
Ja minulle tuli salaa sana, korvani kuuli kuiskauksen,
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
kun ajatukset liikkuivat öisissä näyissä, kun raskas uni oli vallannut ihmiset.
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
Pelko ja vavistus yllättivät minut, peljästyttivät kaikki minun luuni.
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
Tuulen henkäys hiveli kasvojani, ihoni karvat nousivat pystyyn.
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
Siinä seisoi-sen näköä en erottanut-haamu minun silmäini edessä; minä kuulin kuiskaavan äänen:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
'Onko ihminen vanhurskas Jumalan edessä, onko mies Luojansa edessä puhdas?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
Katso, palvelijoihinsakaan hän ei luota, enkeleissäänkin hän havaitsee vikoja;
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
saati niissä, jotka savimajoissa asuvat, joiden perustus on maan tomussa! He rusentuvat kuin koiperhonen;
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
ennenkuin aamu ehtooksi muuttuu, heidät muserretaan. Kenenkään huomaamatta he hukkuvat ainiaaksi.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
Eikö niin: heidän telttanuoransa irroitetaan, ja he kuolevat, viisaudesta osattomina.'"
