Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
And Eliphaz the Temanite answereth and saith: —
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
Hath one tried a word with thee? — Thou art weary! And to keep in words who is able?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
Lo, thou hast instructed many, And feeble hands thou makest strong.
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
The stumbling one do thy words raise up, And bowing knees thou dost strengthen.
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
But now, it cometh in unto thee, And thou art weary; It striketh unto thee, and thou art troubled.
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
Is not thy reverence thy confidence? Thy hope — the perfection of thy ways?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
Remember, I pray thee, Who, being innocent, hath perished? And where have the upright been cut off?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
As I have seen — ploughers of iniquity, And sowers of misery, reap it!
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
From the breath of God they perish, And from the spirit of His anger consumed.
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
The roaring of a lion, And the voice of a fierce lion, And teeth of young lions have been broken.
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
An old lion is perishing without prey, And the whelps of the lioness do separate.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
And unto me a thing is secretly brought, And receive doth mine ear a little of it.
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
In thoughts from visions of the night, In the falling of deep sleep on men,
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
Fear hath met me, and trembling, And the multitude of my bones caused to fear.
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
And a spirit before my face doth pass, Stand up doth the hair of my flesh;
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
It standeth, and I discern not its aspect, A similitude [is] over-against mine eyes, Silence! and a voice I hear:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
'Is mortal man than God more righteous? Than his Maker is a man cleaner?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
Lo, in His servants He putteth no credence, Nor in His messengers setteth praise.'
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
Also — the inhabitants of houses of clay, (Whose foundation [is] in the dust, They bruise them before a moth.)
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
From morning to evening are beaten down, Without any regarding, for ever they perish.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
Hath not their excellency been removed with them? They die, and not in wisdom!
