Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Then spake Eliphaz the Temanite, and said:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
If one attempt a word with thee, wilt thou be offended? But who can refrain from speaking?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
Behold, thou hast admonished many; Thou hast strengthened feeble hands;
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
Thy words have upheld him that was falling, And thou hast given strength to feeble knees.
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
But now it is come upon thee, and thou faintest; It toucheth thee, and thou art confounded!
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
Is not thy fear of God thy hope, And the uprightness of thy ways thy confidence?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
Remember, I pray thee, who ever perished being innocent? Or where have the righteous been cut off?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
According to what I have seen, they who plough iniquity, And sow mischief, reap the same.
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
By the blast of God they perish, And by the breath of his nostrils they are consumed.
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
The roaring of the lion, and the voice of the fierce lion, And the teeth of the young lions are broken.
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
The fierce lion perisheth for lack of prey, And the whelps of the lioness are scattered abroad.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
A word was once secretly brought to me, And mine ear caught a whisper thereof.
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
Amid thoughts from visions of the night, When deep sleep falleth upon men,
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
A fear and a horror came upon me, Which made all my bones to shake.
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
Then a spirit passed before my face, The hair of my flesh rose on end;
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
It stood still, but its form I could not discern; An image was before mine eyes; There was silence, and I heard a voice:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
“Shall mortal man be more just than God? Shall man be more pure than his Maker?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
Behold, he putteth no trust in his ministering spirits, And his angels he chargeth with frailty.
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
What then are they who dwell in houses of clay, Whose foundation is in the dust, Who crumble to pieces, as if moth-eaten!
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
Between morning and evening are they destroyed; They perish for ever, and none regardeth it.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
The excellency that is in them is torn away; They die before they have become wise.”
