Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
And Eliphaz the Temanite answered and said,
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
If a word were essayed to thee, wouldest thou be grieved? But who can refrain from speaking?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
Behold, thou hast instructed many, and thou hast strengthened the weak hands;
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
Thy words have upholden him that was stumbling, and thou hast braced up the bending knees:
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
But now it is come upon thee, and thou grievest; it toucheth thee, and thou art troubled.
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
Hath not thy piety been thy confidence, and the perfection of thy ways thy hope?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
Remember, I pray thee, who that was innocent has perished? and where were the upright cut off?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
Even as I have seen, they that plough iniquity and sow mischief, reap the same.
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
By the breath of God they perish, and by the blast of his nostrils are they consumed.
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
The roar of the lion, and the voice of the fierce lion, and the teeth of the young lions, are broken;
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
The old lion perisheth for lack of prey, and the whelps of the lioness are scattered.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
Now to me a word was secretly brought, and mine ear received a whisper thereof.
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
In thoughts from visions of the night, when deep sleep falleth on men: —
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
Fear came on me, and trembling, and made all my bones to shake;
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
And a spirit passed before my face — the hair of my flesh stood up —
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
It stood still; I could not discern the appearance thereof: a form was before mine eyes; I heard a slight murmur and a voice:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
Shall [mortal] man be more just than God? Shall a man be purer than his Maker?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
Lo, he trusteth not his servants, and his angels he chargeth with folly:
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
How much more them that dwell in houses of clay, whose foundation is in the dust, who are crushed as the moth!
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
From morning to evening are they smitten: without any heeding it, they perish for ever.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
Is not their tent-cord torn away in them? they die, and without wisdom.
