Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Så tog Temaniten Elifaz til Orde og sagde:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
Ærgrer det dig, om man taler til dig? Men hvem kan her være tavs?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
Du har selv talt mange til Rette og styrket de slappe Hænder,
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
dine Ord holdt den segnende oppe, vaklende Knæ gav du Kraft.
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
Men nu det gælder dig selv, så taber du Modet, nu det rammer dig selv, er du slaget af Skræk!
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
Er ikke din Gudsfrygt din Tillid, din fromme Færd dit Håb?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
Tænk efter! Hvem gik uskyldig til Grunde, hvor gik retsindige under?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
Men det har jeg set: Hvo Uret pløjer og sår Fortræd, de høster det selv.
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
For Guds Ånd går de til Grunde, for hans Vredes Pust går de til.
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
Løvens Brøl og Vilddyrets Glam Ungløvernes Tænder slås ud;
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
Løven omkommer af Mangel på Rov, og Løveungerne spredes.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
Der sneg sig til mig et Ord mit Øre opfanged dets Hvisken
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
i Nattesynernes Tanker, da Dvale sank over Mennesker;
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
Angst og Skælven kom over mig, alle mine Ledemod skjalv;
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
et Pust strøg over mit Ansigt, Hårene rejste sig på min Krop.
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
Så stod det stille! Jeg sansed ikke, hvordan det så ud; en Skikkelse stod for mit Øje, jeg hørte en hviskende Stemme:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
"Har et Menneske Ret for Gud, mon en Mand er ren for sin Skaber?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
End ikke sine Tjenere tror han, hos sine Engle finder han Fejl,
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
endsige hos dem, der bor i en Hytte af Ler og har deres Grundvold i Støvet!
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
De knuses ligesom Møl, imellem Morgen og Aften, de sønderslås uden at ænses, for evigt går de til Grunde.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
Rives ej deres Teltreb ud? De dør, men ikke i Visdom."
