Йов 39
1 Хіба́ ти пізнав час наро́дження ске́льних кози́ць? Хіба ти пильнував час мук по́роду ла́ні?
Сән тағдики явайи өшкиләрниң қачан туғидиғанлиғини биләмсән? Җәрәнләрниң балилиғанлиғини күзитип баққанмусән?
2 Чи на місяці лічиш, що спо́внитись мусять, і ві́даєш час їх наро́дження,
Уларниң боғаз болғили нәччә ай болғанлиғини саналамсән? Уларниң балилайдиған вақтидин хәвириң барму?
3 коли прикляка́ють вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів по́роду?
Улар қәддини пүкүп, йетип балилирини туғиду, Улар өзидики толғақни чиқирип ташлайду;
4 Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відхо́дять і більше до них не вертаються.
Уларниң балилири күчлинип йетилиду, Улар далада өсүп, [анисиниң] йенидин чиқип қайтип кәлмәйду.
5 Хто пусти́в осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пу́та,
Явайи ешәкни далаға қоюветип әркинликкә чиқарған ким? Шаш ешәкниң нохтилирини йешивәткән ким?
6 якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробува́ння — соло́ну пустиню?
Чөл-баяванни униң өйи қилғанмән, Шорлуқниму униң туралғуси қилғанмән.
7 Він сміється із га́ласу міста, не чує він крику пого́нича.
У шәһәрниң қийқас-сүрәнлиридин жирақ туруп уни мазақ қилиду; У ешәкчиниң вақиришиниму аңлимайду.
8 Що знахо́дить по го́рах, то паша його, і шукає він усього зеленого.
У тағларни өз яйлиғим дәп кезиду, Шу йәрдики һәммә гүл-гияни издәп жүриду.
9 Чи захоче служити тобі однорі́г? Чи при я́слах твоїх ночуватиме він?
Явайи кала болса хизмитиңгә киришкә рази боламду? Сениң оқуруңниң йенида турушқа унамду?
10 Чи ти одноро́га прив'я́жеш до його борозни́ поворо́ззям? Чи буде він боронува́ти за тобою долини?
Явайи калини тана билән бағлап, тапқа чүшүрәләмсән?! У саңа әгишип җилғиларда меңип тирна тартамду?
11 Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, — і свою працю на нього попу́стиш?
Униң күчи зор болғанлиғи үчүн униңға тайинамсән? Әмгигиңни униңға аманәт қиламсән?
12 Чи повіриш йому, що він ве́рне насіння твоє, і збере тобі тік?
Данлириңни өйгә көтирип әкилишни униңға тапшурамсән? «[Данлиримни] хаминимға жиғиштуриду» дәп униңға ишәнәмсән?
13 Крило стру́севе радісно б'ється, чи ж крило це й пір'ї́на леле́ки?
Төгиқуш қанатлирини шатлиқ билән қақиду, Бирақ булар ләйләкниң қанат учлири һәм пәйлиригә йетәмду?
14 Бо я́йця свої він на землю кладе́ та в поросі їх вигріва́є,
У тухумлирини йәргә ташлап қойиду, Тухумлирим топида исситилсун, дәйду.
15 і забува́, що нога може їх розчави́ти, а звір польови́й може їх розтопта́ти.
Уларниң тәсадипий дәссилип янҗилидиғанлиғини, Далидики бирәр һайванниң асанла уларни дәссәп-чәйләйдиғанлиғини унтуйду.
16 Він жорстокий відно́сно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаре́мна, того не боїться,
Балилирини өзиниң әмәстәк бағрини қаттиқ қилиду; Униң туғутиниң әҗри бекарға кетиду, Бирақ у писәнт қилмиғандәк туриду.
17 бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.
Чүнки Тәңри уни кам әқил қилған, Униңға даналиқни бәрмигән.
18 А за ча́су надхо́ду стрільців ударяє він кри́льми повітря, — і сміється з коня та з його верхівця́!
Һалбуки, у жүгүрүш алдида мәйдисини жуқуриға көтәргинидә, Ат һәм атлиқларни кәмситип мазақ қилиду.
19 Чи ти силу коне́ві даси, чи шию його ти зодя́гнеш у гриву?
Сән атқа күч беғишлиғанмидиң? Сән униң бойниға йәлпүнүп туридиған яйлини кийгүзгәнмидиң?
20 Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана́? Величне іржа́ння його страшеле́зне!
Сән уни һәйвәтлик пурқушлири билән адәмни қорқутидиған, Чекәткидәк сәкрәйдиған қилаламсән?
21 Б'є ногою в долині та ті́шиться силою, іде він насупроти зброї,
У әшәддийлик билән йәр татилап-зохчуп, Өз күчидин шатлинип кетиду, Қураллиқ қошун билән җәң қилишқа атлиниду.
22 — сміється з страху́ й не жахається, і не верта́ється з-перед меча,
У қорқунучқа нисбәтән күлүпла қойиду, Һеч немидин қорқмайду; Қиличниң бисидин у янмайду.
23 хоч дзво́нить над ним сагайда́к, ві́стря списо́ве та ра́тище!
Оқдан, җулалиқ нәйзә, Гөрзиму униң йенида шарақшийду,
24 Він із шале́ністю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.
У йәрни аччиқ һәм ғәзәп билән жутуветиду, [Җәң] канайини бир аңлапла һаяҗанлинип қин-қиниға патмай кетиду.
25 При кожному розі кричить він: „І-га!“і винюхує зда́лека бій, грім гетьма́нів та крик.
Канайларниң авази биләнла у: «Айһай!» дәйду, У җәңни жирақтин пурап болиду. У сәркәрдиләрниң товлашлирини, җәңчиләрниң вақирашлирини хошаллиқ билән аңлайду.
26 Чи я́струб літає твоєю премудрістю, на пі́вдень простягує кри́ла свої?
Сар сениң әқлиң билән учамду, Қанатлирини җәнупқа қарап керәмду?
27 Чи з твойо́го нака́зу орел підіймається, і мо́стить кубло́ своє на висоті?
Бүркүт буйруғуң билән жуқуриға пәрваз қилип көтириләмду, Угисини жуқуриға саламду?
28 На скелі заме́шкує він та ночує, на ске́льнім вершку́ та тверди́ні, —
У қорам ташниң үстидә маканлишиду, У тағниң чоққисиға қониду, Тик қияниму туралғуси қилиду.
29 ізвідти визо́рює ї́жу, дале́ко вдивляються очі його,
Шу йәрдин у овни пайлап байқивалиду, Көзлири жирақ-жирақларни күзитиду.
30 а його пташеня́та п'ють кров. Де ж забиті, там він“.
Униң балилири қан шорайду; Өлтүрүлгәнләр нәдә болса, у шу йәрдә болиду».
