Йов 39
1 Хіба́ ти пізнав час наро́дження ске́льних кози́ць? Хіба ти пильнував час мук по́роду ла́ні?
Sais-tu le temps où les chamois mettent bas? As-tu observé quand les biches faonnent?
2 Чи на місяці лічиш, що спо́внитись мусять, і ві́даєш час їх наро́дження,
As-tu compté les mois de leur portée, et sais-tu le temps où elles mettent bas?
3 коли прикляка́ють вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів по́роду?
Elles se courbent, elles font sortir leurs petits, et se délivrent de leurs douleurs;
4 Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відхо́дять і більше до них не вертаються.
Leurs petits se fortifient, ils croissent en plein air, ils s'en vont et ne reviennent plus vers elles.
5 Хто пусти́в осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пу́та,
Qui a lâché l'onagre en liberté, et qui a délié les liens de cet animal farouche,
6 якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробува́ння — соло́ну пустиню?
A qui j'ai donné la steppe pour demeure, et la terre salée pour habitation?
7 Він сміється із га́ласу міста, не чує він крику пого́нича.
Il se rit du bruit de la ville; il n'entend pas les clameurs de l'ânier.
8 Що знахо́дить по го́рах, то паша його, і шукає він усього зеленого.
Il parcourt les montagnes qui sont ses pâturages, il cherche partout de la verdure.
9 Чи захоче служити тобі однорі́г? Чи при я́слах твоїх ночуватиме він?
Le buffle veut-il te servir? Passe-t-il la nuit auprès de ta crèche?
10 Чи ти одноро́га прив'я́жеш до його борозни́ поворо́ззям? Чи буде він боронува́ти за тобою долини?
Attaches-tu le buffle par la corde au sillon? Herse-t-il tes champs en te suivant?
11 Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, — і свою працю на нього попу́стиш?
Te fies-tu à lui parce que sa force est grande, et lui abandonnes-tu ton travail?
12 Чи повіриш йому, що він ве́рне насіння твоє, і збере тобі тік?
Comptes-tu sur lui pour rentrer ton grain, et pour l'amasser sur ton aire?
13 Крило стру́севе радісно б'ється, чи ж крило це й пір'ї́на леле́ки?
L'aile de l'autruche s'agite joyeusement; est-ce l'aile et la plume de la cigogne?
14 Бо я́йця свої він на землю кладе́ та в поросі їх вигріва́є,
Non, car elle abandonne ses œufs à terre, elle les fait couver sur la poussière;
15 і забува́, що нога може їх розчави́ти, а звір польови́й може їх розтопта́ти.
Elle oublie qu'un pied peut les fouler, une bête des champs les écraser.
16 Він жорстокий відно́сно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаре́мна, того не боїться,
Elle est dure envers ses petits, comme s'ils n'étaient pas siens. Son travail est vain, elle ne s'en inquiète pas.
17 бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.
Car Dieu l'a privée de sagesse, et ne lui a point départi d'intelligence.
18 А за ча́су надхо́ду стрільців ударяє він кри́льми повітря, — і сміється з коня та з його верхівця́!
Quand elle se lève, et bat des ailes, elle se moque du cheval et de son cavalier.
19 Чи ти силу коне́ві даси, чи шию його ти зодя́гнеш у гриву?
As-tu donné au cheval sa vigueur? As-tu revêtu son cou de la crinière frémissante?
20 Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана́? Величне іржа́ння його страшеле́зне!
Le fais-tu bondir comme la sauterelle? Son fier hennissement donne la terreur.
21 Б'є ногою в долині та ті́шиться силою, іде він насупроти зброї,
De son pied il creuse la terre; il se réjouit en sa force; il va à la rencontre de l'homme armé;
22 — сміється з страху́ й не жахається, і не верта́ється з-перед меча,
Il se rit de la crainte, il n'a peur de rien; il ne recule point devant l'épée.
23 хоч дзво́нить над ним сагайда́к, ві́стря списо́ве та ра́тище!
Sur lui retentit le carquois, la lance étincelante et le javelot.
24 Він із шале́ністю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.
Bondissant et frémissant, il dévore l'espace; il ne peut se contenir dès que la trompette sonne;
25 При кожному розі кричить він: „І-га!“і винюхує зда́лека бій, грім гетьма́нів та крик.
Dès qu'il entend la trompette, il hennit; il sent de loin la bataille, la voix tonnante des chefs et les clameurs des guerriers.
26 Чи я́струб літає твоєю премудрістю, на пі́вдень простягує кри́ла свої?
Est-ce par ta sagesse que l'épervier prend son vol, et déploie ses ailes vers le Midi?
27 Чи з твойо́го нака́зу орел підіймається, і мо́стить кубло́ своє на висоті?
Est-ce sur ton ordre que l'aigle s'élève, et qu'il place son aire sur les hauteurs?
28 На скелі заме́шкує він та ночує, на ске́льнім вершку́ та тверди́ні, —
Il habite sur les rochers, il se tient sur la dent des rochers, sur les lieux inaccessibles.
29 ізвідти визо́рює ї́жу, дале́ко вдивляються очі його,
De là, il découvre sa proie; ses yeux la voient de loin.
30 а його пташеня́та п'ють кров. Де ж забиті, там він“.
Ses petits sucent le sang, et partout où il y a des corps morts, il s'y trouve.
