Йов 39
1 Хіба́ ти пізнав час наро́дження ске́льних кози́ць? Хіба ти пильнував час мук по́роду ла́ні?
Sais-tu quand les chèvres sauvages font leurs petits? Observes-tu les biches quand elles mettent bas?
2 Чи на місяці лічиш, що спо́внитись мусять, і ві́даєш час їх наро́дження,
Comptes-tu les mois pendant lesquels elles portent, Et connais-tu l’époque où elles enfantent?
3 коли прикляка́ють вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів по́роду?
Elles se courbent, laissent échapper leur progéniture, Et sont délivrées de leurs douleurs.
4 Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відхо́дять і більше до них не вертаються.
Leurs petits prennent de la vigueur et grandissent en plein air, Ils s’éloignent et ne reviennent plus auprès d’elles.
5 Хто пусти́в осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пу́та,
Qui met en liberté l’âne sauvage, Et l’affranchit de tout lien?
6 якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробува́ння — соло́ну пустиню?
J’ai fait du désert son habitation, De la terre salée sa demeure.
7 Він сміється із га́ласу міста, не чує він крику пого́нича.
Il se rit du tumulte des villes, Il n’entend pas les cris d’un maître.
8 Що знахо́дить по го́рах, то паша його, і шукає він усього зеленого.
Il parcourt les montagnes pour trouver sa pâture, Il est à la recherche de tout ce qui est vert.
9 Чи захоче служити тобі однорі́г? Чи при я́слах твоїх ночуватиме він?
Le buffle veut-il être à ton service? Passe-t-il la nuit vers ta crèche?
10 Чи ти одноро́га прив'я́жеш до його борозни́ поворо́ззям? Чи буде він боронува́ти за тобою долини?
L’attaches-tu par une corde pour qu’il trace un sillon? Va-t-il après toi briser les mottes des vallées?
11 Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, — і свою працю на нього попу́стиш?
Te reposes-tu sur lui, parce que sa force est grande? Lui abandonnes-tu le soin de tes travaux?
12 Чи повіриш йому, що він ве́рне насіння твоє, і збере тобі тік?
Te fies-tu à lui pour la rentrée de ta récolte? Est-ce lui qui doit l’amasser dans ton aire?
13 Крило стру́севе радісно б'ється, чи ж крило це й пір'ї́на леле́ки?
L’aile de l’autruche se déploie joyeuse; On dirait l’aile, le plumage de la cigogne.
14 Бо я́йця свої він на землю кладе́ та в поросі їх вигріва́є,
Mais l’autruche abandonne ses œufs à la terre, Et les fait chauffer sur la poussière;
15 і забува́, що нога може їх розчави́ти, а звір польови́й може їх розтопта́ти.
Elle oublie que le pied peut les écraser, Qu’une bête des champs peut les fouler.
16 Він жорстокий відно́сно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаре́мна, того не боїться,
Elle est dure envers ses petits comme s’ils n’étaient point à elle; Elle ne s’inquiète pas de l’inutilité de son enfantement.
17 бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.
Car Dieu lui a refusé la sagesse, Il ne lui a pas donné l’intelligence en partage.
18 А за ча́су надхо́ду стрільців ударяє він кри́льми повітря, — і сміється з коня та з його верхівця́!
Quand elle se lève et prend sa course, Elle se rit du cheval et de son cavalier.
19 Чи ти силу коне́ві даси, чи шию його ти зодя́гнеш у гриву?
Est-ce toi qui donnes la vigueur au cheval, Et qui revêts son cou d’une crinière flottante?
20 Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана́? Величне іржа́ння його страшеле́зне!
Le fais-tu bondir comme la sauterelle? Son fier hennissement répand la terreur.
21 Б'є ногою в долині та ті́шиться силою, іде він насупроти зброї,
Il creuse le sol et se réjouit de sa force, Il s’élance au-devant des armes;
22 — сміється з страху́ й не жахається, і не верта́ється з-перед меча,
Il se rit de la crainte, il n’a pas peur, Il ne recule pas en face de l’épée.
23 хоч дзво́нить над ним сагайда́к, ві́стря списо́ве та ра́тище!
Sur lui retentit le carquois, Brillent la lance et le javelot.
24 Він із шале́ністю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.
Bouillonnant d’ardeur, il dévore la terre, Il ne peut se contenir au bruit de la trompette.
25 При кожному розі кричить він: „І-га!“і винюхує зда́лека бій, грім гетьма́нів та крик.
Quand la trompette sonne, il dit: En avant! Et de loin il flaire la bataille, La voix tonnante des chefs et les cris de guerre.
26 Чи я́струб літає твоєю премудрістю, на пі́вдень простягує кри́ла свої?
Est-ce par ton intelligence que l’épervier prend son vol, Et qu’il étend ses ailes vers le midi?
27 Чи з твойо́го нака́зу орел підіймається, і мо́стить кубло́ своє на висоті?
Est-ce par ton ordre que l’aigle s’élève, Et qu’il place son nid sur les hauteurs?
28 На скелі заме́шкує він та ночує, на ске́льнім вершку́ та тверди́ні, —
C’est dans les rochers qu’il habite, qu’il a sa demeure, Sur la cime des rochers, sur le sommet des monts.
29 ізвідти визо́рює ї́жу, дале́ко вдивляються очі його,
De là il épie sa proie, Il plonge au loin les regards.
30 а його пташеня́та п'ють кров. Де ж забиті, там він“.
Ses petits boivent le sang; Et là où sont des cadavres, l’aigle se trouve.
