Йов 39
1 Хіба́ ти пізнав час наро́дження ске́льних кози́ць? Хіба ти пильнував час мук по́роду ла́ні?
Connais-tu le temps où enfantent les chamois des roches? Le temps où les biches mettent bas, l’as-tu observé?
2 Чи на місяці лічиш, що спо́внитись мусять, і ві́даєш час їх наро́дження,
Peux-tu compter les mois de leur grossesse? Sais-tu l’heure de leur délivrance?
3 коли прикляка́ють вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів по́роду?
Elles s’accroupissent, émettent leur portée et se débarrassent de leurs douleurs.
4 Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відхо́дять і більше до них не вертаються.
Leurs petits gagnent en force, grandissent en plein air, ils partent et ne reviennent plus vers elles.
5 Хто пусти́в осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пу́та,
Qui a lâché l’onagre en liberté? Qui a dénoué les liens de l’âne sauvage,
6 якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробува́ння — соло́ну пустиню?
à qui j’ai assigné le désert pour demeure et les plaines salées pour habitation?
7 Він сміється із га́ласу міста, не чує він крику пого́нича.
Il se rit du tumulte de la cité, il n’entend pas les cris d’un maître.
8 Що знахо́дить по го́рах, то паша його, і шукає він усього зеленого.
Il explore les montagnes pour trouver son pâturage et se met en quête, de n’importe quelle verdure.
9 Чи захоче служити тобі однорі́г? Чи при я́слах твоїх ночуватиме він?
Le buffle consent-il à te servir? Passera-t-il la nuit à ton râtelier?
10 Чи ти одноро́га прив'я́жеш до його борозни́ поворо́ззям? Чи буде він боронува́ти за тобою долини?
L’Attacheras-tu au sillon par une corde, ou ira-t-il hersant les vallées derrière toi?
11 Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, — і свою працю на нього попу́стиш?
Te fieras-tu à lui, parce que grande est sa force? Lui abandonneras-tu le soin de ton travail?
12 Чи повіриш йому, що він ве́рне насіння твоє, і збере тобі тік?
Compteras-tu sur lui pour rentrer ton grain, pour recueillir le produit de ton aire?
13 Крило стру́севе радісно б'ється, чи ж крило це й пір'ї́на леле́ки?
L’Autruche bat joyeusement des ailes: si seulement ses ailes et ses plumes étaient tendrement fidèles!
14 Бо я́йця свої він на землю кладе́ та в поросі їх вигріва́є,
Car elle abandonne ses œufs à la terre et les laisse chauffer sur le sable,
15 і забува́, що нога може їх розчави́ти, а звір польови́й може їх розтопта́ти.
oubliant qu’un pied peut les fouler et la bête des champs les écraser.
16 Він жорстокий відно́сно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаре́мна, того не боїться,
Elle est dure pour ses petits, comme s’ils lui étaient étrangers: sa peine aura été en pure perte, et elle n’en a pas de regret.
17 бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.
C’Est que Dieu lui a refusé la sagesse et ne lui a pas départi de l’intelligence.
18 А за ча́су надхо́ду стрільців ударяє він кри́льми повітря, — і сміється з коня та з його верхівця́!
Mais quand elle se dresse pour prendre son élan, elle défie chevaux et cavaliers.
19 Чи ти силу коне́ві даси, чи шию його ти зодя́гнеш у гриву?
Est-ce toi qui donnes la vigueur au cheval, qui garnis son cou d’une crinière flottante?
20 Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана́? Величне іржа́ння його страшеле́зне!
Est-ce toi qui le fais bondir comme la sauterelle? L’Éclat de son ébrouement inspire l’effroi.
21 Б'є ногою в долині та ті́шиться силою, іде він насупроти зброї,
Il creuse le sol et, tout joyeux de sa force, il s’élance vers la mêlée.
22 — сміється з страху́ й не жахається, і не верта́ється з-перед меча,
Il se rit de la crainte, il ne tremble ni ne recule devant l’épée.
23 хоч дзво́нить над ним сагайда́к, ві́стря списо́ве та ра́тище!
Sur son dos résonnent le carquois, la lance étincelante et le javelot.
24 Він із шале́ністю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.
D’Impatience et de colère, il dévore l’espace; il ne se possède plus lorsque sonne le clairon.
25 При кожному розі кричить він: „І-га!“і винюхує зда́лека бій, грім гетьма́нів та крик.
Au coup de trompette, il dit: "Ah!" Et de loin il flaire la bataille, la voix tonnante des chefs et les cris des combattants.
26 Чи я́струб літає твоєю премудрістю, на пі́вдень простягує кри́ла свої?
Est-ce par un effet de ton intelligence que l’épervier prend son essor et déploie ses ailes vers le Midi?
27 Чи з твойо́го нака́зу орел підіймається, і мо́стить кубло́ своє на висоті?
Est-ce par ton ordre que l’aigle s’élève et va nicher dans les hauteurs?
28 На скелі заме́шкує він та ночує, на ске́льнім вершку́ та тверди́ні, —
Il fait du rocher sa demeure et se gîte sur la dent des montagnes et les pics escarpés.
29 ізвідти визо́рює ї́жу, дале́ко вдивляються очі його,
De là il guette la proie ses regards portent au loin.
30 а його пташеня́та п'ють кров. Де ж забиті, там він“.
Ses aiglons se gorgent de sang partout où il y a des cadavres, il est présent.
