Йов 39
1 Хіба́ ти пізнав час наро́дження ске́льних кози́ць? Хіба ти пильнував час мук по́роду ла́ні?
Tiedätkö sinä vuorikauristen poikimisajat, valvotko peurojen synnytyskipuja?
2 Чи на місяці лічиш, що спо́внитись мусять, і ві́даєш час їх наро́дження,
Lasketko, milloin niiden kuukaudet täyttyvät, ja tiedätkö ajan, milloin ne poikivat?
3 коли прикляка́ють вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів по́роду?
Ne painautuvat maahan, saavat ilmoille sikiönsä ja vapautuvat synnytystuskistaan.
4 Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відхо́дять і більше до них не вертаються.
Niiden vasikat vahvistuvat, kasvavat kedolla; ne lähtevät tiehensä eivätkä enää palaja.
5 Хто пусти́в осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пу́та,
Kuka on laskenut villiaasin vapaaksi, kuka irroittanut metsäaasin siteet,
6 якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробува́ння — соло́ну пустиню?
sen, jolle minä annoin aavikon asunnoksi ja suola-aron asuinsijaksi?
7 Він сміється із га́ласу міста, не чує він крику пого́нича.
Se nauraa kaupungin kohinalle, ajajan huutoa se ei kuule;
8 Що знахо́дить по го́рах, то паша його, і шукає він усього зеленого.
se tähystelee vuorilta laiduntansa ja etsii kaikkea vihantaa.
9 Чи захоче служити тобі однорі́г? Чи при я́слах твоїх ночуватиме він?
Taipuuko villihärkä sinua palvelemaan, ja yöpyykö se sinun seimesi ääreen?
10 Чи ти одноро́га прив'я́жеш до його борозни́ поворо́ззям? Чи буде він боронува́ти за тобою долини?
Voitko ohjaksilla pakottaa villihärän vaolle, tahi äestääkö se laaksonpohjia sinua seuraten?
11 Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, — і свою працю на нього попу́стиш?
Voitko siihen luottaa, siksi että sen voima on suuri, voitko jättää sen haltuun työsi hedelmät?
12 Чи повіриш йому, що він ве́рне насіння твоє, і збере тобі тік?
Voitko uskoa, että se palajaa ja kokoaa viljasi sinun puimatantereellesi?
13 Крило стру́севе радісно б'ється, чи ж крило це й пір'ї́на леле́ки?
Kamelikurjen siipi lepattaa iloisesti, mutta asuuko sen sulissa ja höyhenissä haikaran hellyys?
14 Бо я́йця свої він на землю кладе́ та в поросі їх вигріва́є,
Se jättää munansa maahan, hiekalle helteen haudottaviksi.
15 і забува́, що нога може їх розчави́ти, а звір польови́й може їх розтопта́ти.
Ei se ajattele, että jalka voi ne särkeä ja metsän eläimet polkea ne rikki.
16 Він жорстокий відно́сно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаре́мна, того не боїться,
Se on tyly poikasilleen, niinkuin ne eivät olisikaan sen omia; hukkaan menee sen vaiva, mutta ei se sitä pelkää.
17 бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.
Sillä Jumala on jättänyt sen viisautta vaille ja tehnyt sen ymmärryksestä osattomaksi.
18 А за ча́су надхо́ду стрільців ударяє він кри́льми повітря, — і сміється з коня та з його верхівця́!
Kun se kiitää ilmaa piesten, nauraa se hevoselle ja ratsumiehelle.
19 Чи ти силу коне́ві даси, чи шию його ти зодя́гнеш у гриву?
Sinäkö annat hevoselle voiman, puetat sen kaulan liehuvalla harjalla?
20 Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана́? Величне іржа́ння його страшеле́зне!
Sinäkö panet sen hyppimään kuin heinäsirkan? Sen uljas korskunta on peljättävä.
21 Б'є ногою в долині та ті́шиться силою, іде він насупроти зброї,
Se kuopii lakeutta ja iloitsee, lähtee voimalla asevarustuksia vastaan.
22 — сміється з страху́ й не жахається, і не верта́ється з-перед меча,
Se nauraa pelolle, ei säiky eikä väisty miekan edestä.
23 хоч дзво́нить над ним сагайда́к, ві́стря списо́ве та ра́тище!
Sen yllä kalisee viini, välkähtää keihäs ja peitsi.
24 Він із шале́ністю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.
Käy jyrinä ja jytinä, kun se laukaten taivalta ahmii; ei mikään sitä pidätä sotatorven pauhatessa.
25 При кожному розі кричить він: „І-га!“і винюхує зда́лека бій, грім гетьма́нів та крик.
Milloin ikinä sotatorvi soi, hirnuu se: iihaha! Jo kaukaa se vainuaa taistelun, päälliköiden jylisevän äänen ja sotahuudon.
26 Чи я́струб літає твоєю премудрістю, на пі́вдень простягує кри́ла свої?
Sinunko ymmärryksesi voimasta jalohaukka kohoaa korkealle, levittää siipensä kohti etelää?
27 Чи з твойо́го нака́зу орел підіймається, і мо́стить кубло́ своє на висоті?
Tahi sinunko käskystäsi kotka lentää ylhäälle ja tekee pesänsä korkeuteen?
28 На скелі заме́шкує він та ночує, на ске́льнім вершку́ та тверди́ні, —
Kalliolla se asuu ja yöpyy, kallion kärjellä, vuorilinnassaan.
29 ізвідти визо́рює ї́жу, дале́ко вдивляються очі його,
Sieltä se tähystelee saalista; kauas katsovat sen silmät.
30 а його пташеня́та п'ють кров. Де ж забиті, там він“.
Sen poikaset särpivät verta, ja missä on kaatuneita, siellä on sekin."
