Йов 39
1 Хіба́ ти пізнав час наро́дження ске́льних кози́ць? Хіба ти пильнував час мук по́роду ла́ні?
Weet gij den tijd van het baren der steengeiten? Hebt gij waargenomen den arbeid der hinden?
2 Чи на місяці лічиш, що спо́внитись мусять, і ві́даєш час їх наро́дження,
Zult gij de maanden tellen, die zij vervullen, en weet gij den tijd van haar baren?
3 коли прикляка́ють вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів по́роду?
Als zij zich krommen, haar jongen met versplijting voortbrengen, haar smarten uitwerpen?
4 Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відхо́дять і більше до них не вертаються.
Haar jongen worden kloek, worden groot door het koren; zij gaan uit, en keren niet weder tot dezelve.
5 Хто пусти́в осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пу́та,
Wie heeft den woudezel vrij henengezonden, en wie heeft de banden des wilden ezels gelost?
6 якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробува́ння — соло́ну пустиню?
Dien Ik de wildernis tot zijn huis besteld heb, en het ziltige tot zijn woningen.
7 Він сміється із га́ласу міста, не чує він крику пого́нича.
Hij belacht het gewoel der stad; het menigerlei getier des drijvers hoort hij niet.
8 Що знахо́дить по го́рах, то паша його, і шукає він усього зеленого.
Dat hij uitspeurt op de bergen, is zijn weide; en hij zoekt allerlei groensel na.
9 Чи захоче служити тобі однорі́г? Чи при я́слах твоїх ночуватиме він?
Zal de eenhoorn u willen dienen? Zal hij vernachten aan uw kribbe?
10 Чи ти одноро́га прив'я́жеш до його борозни́ поворо́ззям? Чи буде він боронува́ти за тобою долини?
Zult gij den eenhoorn met zijn touw aan de voren binden? Zal hij de laagten achter u eggen?
11 Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, — і свою працю на нього попу́стиш?
Zult gij op hem vertrouwen, omdat zijn kracht groot is, en zult gij uw arbeid op hem laten?
12 Чи повіриш йому, що він ве́рне насіння твоє, і збере тобі тік?
Zult gij hem geloven, dat hij uw zaad zal wederbrengen, en vergaderen tot uw dorsvloer?
13 Крило стру́севе радісно б'ється, чи ж крило це й пір'ї́на леле́ки?
Zijn van u de verheugelijke vleugelen der pauwen? Of de vederen des ooievaars, en des struisvogels?
14 Бо я́йця свої він на землю кладе́ та в поросі їх вигріва́є,
Dat zij haar eieren in de aarde laat, en in het stof die verwarmt.
15 і забува́, що нога може їх розчави́ти, а звір польови́й може їх розтопта́ти.
En vergeet, dat de voet die drukken kan, en de dieren des velds die vertrappen kunnen?
16 Він жорстокий відно́сно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаре́мна, того не боїться,
Zij verhardt zich tegen haar jongen, alsof zij de hare niet waren; haar arbeid is te vergeefs, omdat zij zonder vreze is.
17 бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.
Want God heeft haar van wijsheid ontbloot, en heeft haar des verstands niet medegedeeld.
18 А за ча́су надхо́ду стрільців ударяє він кри́льми повітря, — і сміється з коня та з його верхівця́!
Als het tijd is, verheft zij zich in de hoogte; zij belacht het paard en zijn rijder.
19 Чи ти силу коне́ві даси, чи шию його ти зодя́гнеш у гриву?
Zult gij het paard sterkte geven? Kunt gij zijn hals met donder bekleden?
20 Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана́? Величне іржа́ння його страшеле́зне!
Zult gij het beroeren als een sprinkhaan? De pracht van zijn gesnuif is een verschrikking.
21 Б'є ногою в долині та ті́шиться силою, іде він насупроти зброї,
Het graaft in den grond, en het is vrolijk in zijn kracht; en trekt uit, den geharnaste tegemoet.
22 — сміється з страху́ й не жахається, і не верта́ється з-перед меча,
Het belacht de vreze, en wordt niet ontsteld, en keert niet wederom vanwege het zwaard.
23 хоч дзво́нить над ним сагайда́к, ві́стря списо́ве та ра́тище!
Tegen hem ratelt de pijlkoker, het vlammig ijzer des spies en der lans.
24 Він із шале́ністю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.
Met schudding en beroering slokt het de aarde op, en gelooft niet, dat het is het geluid der bazuin.
25 При кожному розі кричить він: „І-га!“і винюхує зда́лека бій, грім гетьма́нів та крик.
In het volle geklank der bazuin, zegt het: Heah! en ruikt den krijg van verre, den donder der vorsten en het gejuich.
26 Чи я́струб літає твоєю премудрістю, на пі́вдень простягує кри́ла свої?
Vliegt de sperwer door uw verstand, en breidt hij zijn vleugelen uit naar het zuiden?
27 Чи з твойо́го нака́зу орел підіймається, і мо́стить кубло́ своє на висоті?
Is het naar uw bevel, dat de arend zich omhoog verheft, en dat hij zijn nest in de hoogte maakt?
28 На скелі заме́шкує він та ночує, на ске́льнім вершку́ та тверди́ні, —
Hij woont en vernacht in de steenrots, op de scherpte der steenrots en der vaste plaats.
29 ізвідти визо́рює ї́жу, дале́ко вдивляються очі його,
Van daar speurt hij de spijze op; zijn ogen zien van verre af.
30 а його пташеня́та п'ють кров. Де ж забиті, там він“.
Ook zuipen zijn jongen bloed; en waar verslagenen zijn, daar is hij.
