Йов 39
1 Хіба́ ти пізнав час наро́дження ске́льних кози́ць? Хіба ти пильнував час мук по́роду ла́ні?
Kent gij de tijd, waarop de gemzen springen, Neemt gij het jongen der hinden waar;
2 Чи на місяці лічиш, що спо́внитись мусять, і ві́даєш час їх наро́дження,
Telt gij de maanden van haar dracht, Bepaalt gij de dag, dat zij werpen?
3 коли прикляка́ють вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів по́роду?
Ze krommen zich, drijven haar jongen uit, En haar weeën zijn heen;
4 Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відхо́дять і більше до них не вертаються.
Haar jongen worden sterk, groeien op in de steppe, Lopen weg, en keren niet tot haar terug!
5 Хто пусти́в осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пу́та,
Wie heeft den woudezel in vrijheid gelaten, Wie dien wilde de boeien geslaakt,
6 якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробува́ння — соло́ну пустиню?
Hem, wien Ik de woestijn tot woning gaf, De zilte steppe tot verblijf;
7 Він сміється із га́ласу міста, не чує він крику пого́нича.
Die spot met het lawaai van de stad, Die zich niet stoort aan het razen der drijvers;
8 Що знахо́дить по го́рах, то паша його, і шукає він усього зеленого.
Die de bergen als zijn weide doorsnuffelt, En naar al wat groen is, neust.
9 Чи захоче служити тобі однорі́г? Чи при я́слах твоїх ночуватиме він?
Wil de woudos ù dienen, Aan ùw krib overnachten;
10 Чи ти одноро́га прив'я́жеш до його борозни́ поворо́ззям? Чи буде він боронува́ти за тобою долини?
Slaat gij een touw om zijn nek, Egt hij de voren achter ú?
11 Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, — і свою працю на нього попу́стиш?
Vertrouwt ge op hem om zijn geweldige kracht, Laat ge aan hem uw arbeid over;
12 Чи повіриш йому, що він ве́рне насіння твоє, і збере тобі тік?
Rekent ge op hem, om uw oogst te gaan halen, En uw graan op uw dorsvloer te brengen?
13 Крило стру́севе радісно б'ється, чи ж крило це й пір'ї́на леле́ки?
Vrolijk klapwiekt de struis, De moeder van kostbare veren en pennen,
14 Бо я́йця свої він на землю кладе́ та в поросі їх вигріва́є,
Maar die haar eieren stopt in de grond, En ze uitbroeien laat op het zand.
15 і забува́, що нога може їх розчави́ти, а звір польови́й може їх розтопта́ти.
Ze vergeet, dat een voet ze vertrappen kan, Dat de wilde beesten ze kunnen verpletteren;
16 Він жорстокий відно́сно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаре́мна, того не боїться,
Ze is hard voor haar jongen, alsof het de hare niet zijn, Het deert haar niet, al is haar moeite vergeefs:
17 бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.
Want God heeft haar de wijsheid onthouden, Geen verstand haar geschonken.
18 А за ча́су надхо́ду стрільців ударяє він кри́льми повітря, — і сміється з коня та з його верхівця́!
Toch rent ze weg, zodra de boogschutters komen, En spot met het paard en zijn ruiter!
19 Чи ти силу коне́ві даси, чи шию його ти зодя́гнеш у гриву?
Geeft gij het paard zijn heldenmoed, Hebt gij zijn nek met kracht bekleed;
20 Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана́? Величне іржа́ння його страшеле́зне!
Laat gij als een sprinkhaan het springen, Laat gij het hinniken, geweldig en fier?
21 Б'є ногою в долині та ті́шиться силою, іде він насупроти зброї,
Het draaft door het dal, het juicht in zijn kracht, En stormt op de wapenen aan;
22 — сміється з страху́ й не жахається, і не верта́ється з-перед меча,
Het spot met angst, wordt nimmer vervaard, En deinst niet terug voor het zwaard.
23 хоч дзво́нить над ним сагайда́к, ві́стря списо́ве та ра́тище!
Boven op zijn rug rammelt de koker met pijlen, Bliksemt de lans en de speer;
24 Він із шале́ністю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.
Ongeduldig, onstuimig verslindt het de bodem, Niet meer te temmen, als de bazuinen weerschallen.
25 При кожному розі кричить він: „І-га!“і винюхує зда́лека бій, грім гетьма́нів та крик.
Bij iedere trompetstoot roept het: Hoera! Van verre reeds snuift het de strijd, De donderende stem van de leiders, Het schreeuwen der krijgers!
26 Чи я́струб літає твоєю премудрістю, на пі́вдень простягує кри́ла свої?
Stijgt de sperwer op door uw beleid, En slaat hij zijn vleugels uit naar het zuiden?
27 Чи з твойо́го нака́зу орел підіймається, і мо́стить кубло́ своє на висоті?
Neemt op uw bevel de gier zijn vlucht, En bouwt hij zijn nest in de hoogte?
28 На скелі заме́шкує він та ночує, на ске́льнім вершку́ та тверди́ні, —
Hij woont en nestelt op rotsen, Op steile en ontoegankelijke klippen;
29 ізвідти визо́рює ї́жу, дале́ко вдивляються очі його,
Van daar beloert hij zijn prooi, Uit de verte spieden zijn ogen.
30 а його пташеня́та п'ють кров. Де ж забиті, там він“.
Zijn jongen slurpen bloed, Waar lijken liggen, hij is er terstond!
