Йов 39
1 Хіба́ ти пізнав час наро́дження ске́льних кози́ць? Хіба ти пильнував час мук по́роду ла́ні?
Víš-li, kterého času rodí kamsíkové, a laň ku porodu pracující spatřil-lis?
2 Чи на місяці лічиш, що спо́внитись мусять, і ві́даєш час їх наро́дження,
Máš-li v počtu měsíce, kteréž vyplňují? Znáš-li, pravím, čas porodu jejich?
3 коли прикляка́ють вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів по́роду?
Jak se kladou, plod svůj utiskají, a s bolestí ho pozbývají?
4 Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відхо́дять і більше до них не вертаються.
Jak se zmocňují mladí jejich, i odchovávají picí polní, a vycházejíce, nenavracují se k nim?
5 Хто пусти́в осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пу́та,
Kdo propustil zvěř, aby byla svobodná? A řemení divokého osla kdo rozvázal?
6 якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробува́ння — соло́ну пустиню?
Jemuž jsem dal pustinu místo domu jeho, a místo příbytku jeho zemi slatinnou.
7 Він сміється із га́ласу міста, не чує він крику пого́нича.
Posmívá se hluku městskému, a na křikání toho, kdož by jej honil, nic nedbá.
8 Що знахо́дить по го́рах, то паша його, і шукає він усього зеленого.
To, což nachází v horách, jest pastva jeho; nebo toliko zeliny hledá.
9 Чи захоче служити тобі однорі́г? Чи при я́слах твоїх ночуватиме він?
Svolí-liž jednorožec, aby tobě sloužil, a u jeslí tvých aby nocoval?
10 Чи ти одноро́га прив'я́жеш до його борозни́ поворо́ззям? Чи буде він боронува́ти за тобою долини?
Připřáhneš-liž provazem jednorožce k orání? Bude-liž vláčeti brázdy za tebou?
11 Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, — і свою працю на нього попу́стиш?
Zdaž se na něj ubezpečíš, proto že jest veliká síla jeho, a poručíš jemu svou práci?
12 Чи повіриш йому, що він ве́рне насіння твоє, і збере тобі тік?
Zdaž se jemu dověříš, že sveze semeno tvé, a na humno tvé shromáždí?
13 Крило стру́севе радісно б'ється, чи ж крило це й пір'ї́на леле́ки?
Ty-lis dal pávům křídlo pěkné, aneb péro čápu neb pstrosu?
14 Бо я́йця свої він на землю кладе́ та в поросі їх вигріва́є,
A že opouští na zemi vejce svá, ačkoli je v prachu osedí,
15 і забува́, що нога може їх розчави́ти, а звір польови́й може їх розтопта́ти.
Nic nemysle, že by je noha potlačiti, aneb zvěř polní pošlapati mohla?
16 Він жорстокий відно́сно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаре́мна, того не боїться,
Tak se zatvrzuje k mladým svým, jako by jich neměl; jako by neužitečná byla práce jeho, tak jest bez starosti.
17 бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.
Nebo nedal jemu Bůh moudrosti, aniž mu udělil rozumnosti.
18 А за ча́су надхо́ду стрільців ударяє він кри́льми повітря, — і сміється з коня та з його верхівця́!
Èasem svým zhůru se vznášeje, posmívá se koni i jezdci jeho.
19 Чи ти силу коне́ві даси, чи шию його ти зодя́гнеш у гриву?
Zdaž ty dáti můžeš koni sílu? Ty-li ozdobíš šíji jeho řehtáním?
20 Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана́? Величне іржа́ння його страшеле́зне!
Zdali jej zastrašíš jako kobylku? Anobrž frkání chřípí jeho strašlivé jest.
21 Б'є ногою в долині та ті́шиться силою, іде він насупроти зброї,
Kopá důl, a pléše v síle své, vycházeje vstříc i zbroji.
22 — сміється з страху́ й не жахається, і не верта́ється з-перед меча,
Směje se strachu, aniž se leká, aniž ustupuje zpátkem před ostrostí meče,
23 хоч дзво́нить над ним сагайда́к, ві́стря списо́ве та ра́тище!
Ač i toul na něm chřestí, a blyští se dřevce a kopí.
24 Він із шале́ністю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.
S hřmotem a s hněvem kopá zemi, aniž pokojně stojí k zvuku trouby.
25 При кожному розі кричить він: „І-га!“і винюхує зда́лека бій, грім гетьма́нів та крик.
Anobrž k zvuku trouby řehce, a zdaleka cítí boj, hluk knížat a prokřikování.
26 Чи я́струб літає твоєю премудрістю, на пі́вдень простягує кри́ла свої?
Zdali podlé rozumu tvého létá jestřáb, roztahuje křídla svá na poledne?
27 Чи з твойо́го нака́зу орел підіймається, і мо́стить кубло́ своє на висоті?
Zdali k rozkazu tvému zhůru se vznáší orlice, a vysoko se hnízdí?
28 На скелі заме́шкує він та ночує, на ске́льнім вершку́ та тверди́ні, —
Na skále přebývá, přebývá na špičaté skále jako na hradě,
29 ізвідти визо́рює ї́жу, дале́ко вдивляються очі його,
Odkudž hledá pokrmu, kterýž z daleka očima svýma spatřuje.
30 а його пташеня́та п'ють кров. Де ж забиті, там він“.
Ano i mladí její střebí krev, a kde těla mrtvá, tu i ona jest.
