Йов 37
1 Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
Ja, vid sådant förskräckes mitt hjärta, bävande spritter det upp.
2 Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
Hören, hören huru hans röst ljuder vred, hören dånet som går ut ur hans mun.
3 його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
Han sänder det åstad, så långt himmelen når, och sina ljungeldar bort till jordens ändar.
4 За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
Efteråt ryter så dånet, när han dundrar med sin väldiga röst; och på ljungeldarna spar han ej, då hans röst låter höra sig.
5 Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
Ja, underbart dundrar Gud med sin röst, stora ting gör han, utöver vad vi förstå.
6 До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
Se, åt snön giver han bud: »Fall ned till jorden», så ock åt regnskuren, åt sitt regnflödes mäktiga skur.
7 Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
Därmed fjättrar han alla människors händer, så att envar som han har skapat kan lära därav.
8 І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
Då draga sig vilddjuren in i sina gömslen, och i sina kulor lägga de sig till ro.
9 Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
Från Stjärngemaket kommer då storm och köld genom nordanhimmelens stjärnor;
10 Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
med sin andedräkt sänder Gud frost, och de vida vattnen betvingas.
11 Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
Skyarna lastar han ock med väta och sprider omkring sina ljungeldsmoln.
12 і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
De måste sväva än hit, än dit, alltefter hans rådslut och de uppdrag de få, vadhelst han ålägger dem på jordens krets.
13 він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
Än är det som tuktoris, än med hjälp åt hans jord, än är det med nåd som han låter dem komma.
14 Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
Lyssna då härtill, du Job; stanna och betänk Guds under.
15 Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
Förstår du på vad sätt Gud styr deras gång och låter ljungeldarna lysa fram ur sina moln?
16 Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
Förstår du lagen för skyarnas jämvikt, den Allvises underbara verk?
17 ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
Förstår du huru kläderna bliva dig så heta, när han låter jorden domna under sunnanvinden?
18 Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
Kan du välva molnhimmelen så som han, så fast som en spegel av gjuten metall?
19 Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
Lär oss då vad vi skola säga till honom; för vårt mörkers skull hava vi intet att lägga fram.
20 Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
Ej må det bebådas honom att jag vill tala. Månne någon begär sitt eget fördärv?
21 І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
Men synes icke redan skenet? Strålande visar han sig ju mellan skyarna, där vinden har gått fram och sopat dem undan.
22 Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
I guldglans kommer han från norden. Ja, Gud är höljd i fruktansvärt majestät;
23 Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
den Allsmäktige kunna vi icke fatta, honom som är så stor i kraft, honom som ej kränker rätten, ej strängaste rättfärdighet.
24 Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
Fördenskull frukta människorna honom; men de självkloka -- dem alla aktar han ej på.
