Йов 37
1 Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
Deraf förskräcker sig mitt hjerta, och bäfvar.
2 Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
Hörer hans rösts skall, och det ljud som utaf hans mun går.
3 його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
Han ser under alla himlar, och hans ljus skin uppå jordenes ändar.
4 За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
Efter honom bullrar dundret, han dundrar med ett stort skall; och när hans dundrande hördt varder, kan man intet förhålla det.
5 Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
Gud dundrar med sitt dunder grufveliga, och gör stor ting, och varder dock intet känd.
6 До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
Han talar till snön, så är han straxt här på jordene, och till regnskuren, så är regnskuren der med magt.
7 Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
Man förgömmer sig ibland alla menniskor, att folket skall känna hans verk.
8 І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
Vilddjuret kryper uti skjul, och blifver i sitt rum.
9 Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
Sunnanefter kommer väder, och nordanefter köld.
10 Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
Af Guds anda kommer frost, och stort vatten, då han utgjuter.
11 Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
De tjocke skyar skilja sig, att klart skall varda, och igenom molnet utbrister hans ljus.
12 і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
Han vänder skyarna hvart han vill, att de skola göra allt det han bjuder dem på jordenes krets;
13 він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
Ehvad det är öfver en slägt, eller öfver ett land, då man finner honom barmhertigan.
14 Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
Akta deruppå, Job; statt och förnim Guds under.
15 Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
Vetst du, när Gud låter detta komma öfver dem; och när han låter sina skyars ljus utgå?
16 Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
Vetst du, huru skyarna utsprida sig; hvilka under de fullkomlige veta;
17 ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
Att din kläder varm äro, då landet är stilla af sunnanväder?
18 Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
Ja, du utbreder icke skyarna med honom, hvilke starke äro, och anseende såsom en grund.
19 Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
Låt oss höra hvad vi skole säga honom; förty vi räcke icke intill honom för mörker.
20 Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
Ho skall förtälja honom hvad jag talar? Om någor talar, han varder uppsluken.
21 І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
Nu ser man icke ljuset, som inom skyn lyser; men när vädret blås, göres det klart.
22 Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
Ifrå nordan kommer guld, den förskräckelige Gudi till lof;
23 Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
Men den Allsmägtiga kunna de intet finna, den så stor är i magtene; ty han måste ingen räkenskap göra af sinom rätt och rättfärdigom sakom.
24 Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
Derföre måste menniskorna frukta honom, och han fruktar inga visa.
