Йов 37
1 Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
И од тога дрхће срце моје, и одскаче са свог места.
2 Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
Слушајте добро громовни глас Његов и говор што излази из уста Његових.
3 його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
Под сва небеса пушта га, и светлост своју до крајева земаљских.
4 За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
За њом риче гром, грми гласом величанства свог, нити шта одгађа кад се чује глас Његов.
5 Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
Дивно Бог грми гласом својим, чини ствари велике, да их не можемо разумети.
6 До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
Говори снегу: Падни на земљу; и дажду ситном и дажду силном.
7 Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
Запечаћава руку сваком човеку, да позна све посленике своје.
8 І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
Тада звер улази у јаму, и остаје на својој ложи.
9 Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
С југа долази олуја, и са севера зима.
10 Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
Од дихања Божијег постаје лед, и широке воде стискају се.
11 Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
И да се натапа земља, натерује облак, и расипа облак светлошћу својом.
12 і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
И он се обрће и тамо и амо по вољи Његовој да чини све што му заповеди по васиљеној.
13 він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
Чини да се нађе или за кар или за земљу или за доброчинство.
14 Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
Чуј то, Јове, стани и гледај чудеса Божија.
15 Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
Знаш ли како их Он уређује и како сија светлошћу из облака свог?
16 Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
Знаш ли како висе облаци? Знаш ли чудеса Оног који је савршен у сваком знању?
17 ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
Како ти се хаљине угреју кад умири земљу с југа?
18 Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
Јеси ли ти с Њим разапињао небеса, која стоје тврдо као саливено огледало?
19 Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
Научи нас шта ћемо Му рећи; не можемо од таме говорити по реду.
20 Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
Хоће ли Му ко приповедити шта бих ја говорио? Ако ли би ко говорио, заиста, био бих прождрт.
21 І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
Али сада не могу људи гледати у светлост кад сјаји на небу, пошто ветар прође и очисти га;
22 Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
Са севера долази као злато; али је у Богу страшнија слава.
23 Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
Свемогућ је, не можемо Га стигнути; велике је силе, али судом и великом правдом никога не мучи.
24 Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
Зато Га се боје људи: Не може Га видети никакав мудрац.
