Йов 37
1 Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
A nad tem zdumiewa się serce moje, i porusza się z miejsca swego.
2 Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
Słuchajcie z pilnością grzmienia głosu jego, i dźwięku który wychodzi z ust jego.
3 його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
Pod wszystkiem niebem prosto go wypuszcza, a światłość jego po wszystkich kończynach ziemi.
4 За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
Za nią wnet huczy dźwiękiem, grzmi głosem zacności swojej, i nie odkłada innych rzeczy, gdy bywa słyszany głos jego.
5 Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
Dziwnie Bóg grzmi głosem swoim; sprawuje rzeczy tak wielkie, że ich rozumieć nie możemy.
6 До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
Bo mówi do śniegu: Padaj na ziemię; także i do deszczu wolnego, i do deszczu gwałtownego.
7 Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
Rękę wszystkich ludzi zawiera, aby nikt z ludzi nie doglądał roboty swojej.
8 І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
Tedy zwierz wchodzi do jaskini, a w jamach swoich zostaje.
9 Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
Wicher z skrytych miejsc wychodzi, a zima z wiatrów północnych.
10 Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
Tchnieniem swojem Bóg czyni lód, tak iż się szerokość wód ściska.
11 Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
Także dla pokropienia ziemi obciąża obłok, i rozpędza chmurę światłem swojem.
12 і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
A ten się obraca w koło według rady jego, aby czynił wszystko, co Bóg rozkaże, na oblicze okręgu ziemskiego.
13 він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
A czyni to Bóg, że się stawia bądź na skaranie, bądź dla pożytku ziemi swojej, bądź dla jakiej dobroczynności.
14 Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
Słuchajże tego pilnie, Ijobie! zastanów się, a uważaj dziwne sprawy Boże.
15 Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
Izali wiesz, kiedy co Bóg stanowi o tych rzeczach? albo gdy ma rozjaśnić światło obłoku swego?
16 Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
Izali wiesz, co za waga obłoków? Izali wiesz cuda Doskonałego we wszelakiej umiejętności?
17 ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
Wieszże, jako cię szaty twoje ogrzewają, gdy ucisza ziemię od południa?
18 Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
Izażeś z nim rozpościerał niebiosa, które są trwałe, a zwierciadłu odlewanemu podobne?
19 Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
Ukażże nam, co mu mamy powiedzieć; bo nie możemy sporządzić słów dla ciemności.
20 Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
Izali mu kto odniesie to, cobym mówił? I owszem, gdyby to kto przedłożył, byłby pewnie pożarty.
21 І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
Wszak teraz nie mogą ludzie patrzyć i na światło, gdy jest jasne na obłokach, gdy wiatr przechodzi, i przeczyszcza je.
22 Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
Od północy jako złoto przychodzi, ale w Bogu straszniejsza jest chwała.
23 Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
Wszechmogący jest, doścignąć go nie możemy; wielki w mocy, wszakże sądem i ostrą sprawiedliwością ludzi nie trapi.
24 Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
Przetoż boją się go ludzie; nie ma względu na żadnego, by też był i najmędrszy.
