Йов 37
1 Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
Patiesi, par to trīc mana sirds un uzlec no savas vietas.
2 Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
Klausiet, jel klausiet, kā Viņa pērkons rūc, un kāda balss no Viņa mutes iziet.
3 його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
Viņš to izlaiž pa visām debesīm, un Savu spīdumu pa visiem zemes galiem.
4 За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
Pēc tam rūc Viņa balss, Viņš liek pērkonam rībēt ar varenu skaņu un neaiztur tos (zibeņus), kad Viņa balss nāk dzirdama.
5 Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
Tas stiprais Dievs ar Savu balsi liek pērkonam rūkt brīnišķi, Viņš dara lielas lietas, ko neizprotam.
6 До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
Jo Viņš saka uz sniegu: krīti uz zemi, un uz stipro lietu, tad stiprais lietus ir klāt ar varu.
7 Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
Viņš aizzieģelē visu cilvēku roku, lai Viņu pazīst visi ļaudis, ko viņš radījis.
8 І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
Zvēri iet savā alā un paliek savā vietā.
9 Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
No dienvidu puses nāk vētra un no ziemeļa puses aukstums.
10 Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
Caur tā stiprā Dieva pūšanu nāk salna, ka platas upes aizsalst.
11 Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
Viņš arī apkrauj ar ūdeņiem biezos mākoņus un izplēš Savus ugunīgos padebešus.
12 і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
Tie griežas apkārt pēc Viņa gudrā prāta, ka tie padara visu, ko Viņš tiem pavēl pa visu plato pasauli,
13 він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
Vai par rīksti savai zemei, vai par labu Viņš tā liek notikt.
14 Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
Liec to vērā, Ījab, stāvi klusu, un apdomā tā stiprā Dieva brīnumus.
15 Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
Vai tu zini, kad Dievs nodomājis, Savu debesu spīdumam likt spīdēt?
16 Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
Vai tu zini padebešu lidināšanos, tā Visuzinātāja brīnumus?
17 ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
Tu, kam drēbes paliek karstas, kad Viņš zemi svilina dienas vidus bulā.
18 Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
Vai tu ar Viņu esi izpletis tos spožos padebešus, kas cieti stāv kā liets spieģelis?
19 Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
Stāsti mums, ko mums Viņam būs sacīt, jo aiz tumsības mēs nekā nevaram izdarīt.
20 Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
Vai Viņam lai saka, ka es runāšu? Jo kurš cilvēks vēlētos, lai viņu aprij!
21 І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
Un nu gan saules gaismu neredz, kas pie debesīm spoži spīd, bet kad vējš pūš, tā skaidrojās.
22 Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
No ziemeļiem nāk zelts, - bet Dievs mājo bijājamā godībā.
23 Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
To Visuvareno, to mēs nepanāksim, kas liels spēkā, bet tiesu un taisnības pilnību Viņš negroza.
24 Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
Tāpēc cilvēki Viņu bīstas, Viņš neuzlūko nevienu pašgudru.
