Йов 37
1 Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
Super hoc expavit cor meum, et emotum est de loco suo.
2 Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
Audite auditionem in terrore vocis ejus, et sonum de ore illius procedentem.
3 його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
Subter omnes cælos ipse considerat, et lumen illius super terminos terræ.
4 За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
Post eum rugiet sonitus; tonabit voce magnitudinis suæ: et non investigabitur, cum audita fuerit vox ejus.
5 Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
Tonabit Deus in voce sua mirabiliter, qui facit magna et inscrutabilia;
6 До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
qui præcipit nivi ut descendat in terram, et hiemis pluviis, et imbri fortitudinis suæ;
7 Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
qui in manu omnium hominum signat, ut noverint singuli opera sua.
8 І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
Ingredietur bestia latibulum, et in antro suo morabitur.
9 Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
Ab interioribus egredietur tempestas, et ab Arcturo frigus.
10 Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
Flante Deo, concrescit gelu, et rursum latissimæ funduntur aquæ.
11 Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
Frumentum desiderat nubes, et nubes spargunt lumen suum.
12 і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
Quæ lustrant per circuitum, quocumque eas voluntas gubernantis duxerit, ad omne quod præceperit illis super faciem orbis terrarum:
13 він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
sive in una tribu, sive in terra sua, sive in quocumque loco misericordiæ suæ eas jusserit inveniri.
14 Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
Ausculta hæc, Job: sta, et considera mirabilia Dei.
15 Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
Numquid scis quando præceperit Deus pluviis, ut ostenderent lucem nubium ejus?
16 Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
Numquid nosti semitas nubium magnas, et perfectas scientias?
17 ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
Nonne vestimenta tua calida sunt, cum perflata fuerit terra austro?
18 Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
Tu forsitan cum eo fabricatus es cælos, qui solidissimi quasi ære fusi sunt.
19 Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
Ostende nobis quid dicamus illi: nos quippe involvimur tenebris.
20 Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
Quis narrabit ei quæ loquor? etiam si locutus fuerit homo, devorabitur.
21 І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
At nunc non vident lucem: subito aër cogetur in nubes, et ventus transiens fugabit eas.
22 Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
Ab aquilone aurum venit, et ad Deum formidolosa laudatio.
23 Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
Digne eum invenire non possumus: magnus fortitudine, et judicio, et justitia: et enarrari non potest.
24 Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
Ideo timebunt eum viri, et non audebunt contemplari omnes qui sibi videntur esse sapientes.
