Йов 37
1 Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
A tale spettacolo il cuor mi trema e balza fuor del suo luogo.
2 Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
Udite, udite il fragore della sua voce, il rombo che esce dalla sua bocca!
3 його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
Egli lo lancia sotto tutti i cieli e il suo lampo guizza fino ai lembi della terra.
4 За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
Dopo il lampo, una voce rugge; egli tuona con la sua voce maestosa; e quando s’ode la voce, il fulmine non e già più nella sua mano.
5 Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
Iddio tuona con la sua voce maravigliosamente; grandi cose egli fa che noi non intendiamo.
6 До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
Dice alla neve: “Cadi sulla terra!” lo dice al nembo della pioggia, al nembo delle piogge torrenziali.
7 Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
Rende inerte ogni mano d’uomo, onde tutti i mortali, che son opera sua, imparino a conoscerlo.
8 І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
Le bestie selvagge vanno nel covo, e stan ritirate entro le tane.
9 Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
Dai recessi del sud viene l’uragano, dagli aquiloni il freddo.
10 Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
Al soffio di Dio si forma il ghiaccio e si contrae la distesa dell’acque.
11 Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
Egli carica pure le nubi d’umidità, disperde lontano le nuvole che portano i suoi lampi
12 і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
ed esse, da lui guidate, vanno vagando nei lor giri per eseguir quanto ei loro comanda sopra la faccia di tutta la terra;
13 він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
e le manda o come flagello, o come beneficio alla sua terra, o come prova della sua bontà.
14 Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
Porgi l’orecchio a questo, o Giobbe; fermati, e considera le maraviglie di Dio!
15 Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
Sai tu come Iddio le diriga e faccia guizzare il lampo dalle sue nubi?
16 Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
Conosci tu l’equilibrio delle nuvole, le maraviglie di colui la cui scienza è perfetta?
17 ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
Sai tu come mai gli abiti tuoi sono caldi quando la terra s’assopisce sotto il soffio dello scirocco?
18 Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
Puoi tu, come lui, distendere i cieli e farli solidi come uno specchio di metallo?
19 Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
Insegnaci tu che dirgli!… Nelle tenebre nostre, noi non abbiam parole.
20 Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
Gli si annunzierà forse ch’io voglio parlare? Ma chi mai può bramare d’essere inghiottito?
21 І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
Nessuno può fissare il sole che sfolgora ne’ cieli quando v’è passato il vento a renderli tersi.
22 Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
Dal settentrione viene l’oro; ma Dio è circondato da una maestà terribile;
23 Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
l’Onnipotente noi non lo possiam scoprire. Egli è grande in forza, in equità, in perfetta giustizia; egli non opprime alcuno.
24 Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
Perciò gli uomini lo temono; ei non degna d’uno sguardo chi si presume savio”.
