Йов 37
1 Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
Igenis, ezért remeg szívem s felszökken helyéből.
2 Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
Hallva halljátok hangja háborgását s a morajt, mely szájából kél;
3 його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
az egész ég alatt van terjedése és fénye a föld szélein.
4 За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
Utána ordít a hang: dörög fenséges hangján, s nem tartja vissza, midőn hallatszik hangja.
5 Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
Csodásan dörög Isten a hangján, nagyokat tesz, s nem ismerjük meg.
6 До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
Mert a hónak mondja: szállj a földre, meg a hulló esőnek, hatalmasan hulló esőjének
7 Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
Minden ember kezét lepecsételi, hogy megismerje alkotását minden halandó.
8 І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
S bemegy a vad a leshelyre, és tanyáiban lakozik.
9 Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
A kamarából szélvész jő és a szóró szelektől a hideg.
10 Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
Isten leheletétől jég keletkezik s a vizek tágassága szilárddá lesz.
11 Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
Nedvességgel meg is terheli a felleget, szétterjeszti fényének felhőjét.
12 і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
S az körökben egyre forog, kormányzása által, cselekvésök szerint, bár mire rendeli őket a földkerekség színén;
13 він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
hol ostorul, ha földjének javára van, hol szeretetre nyújtja.
14 Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
Figyelj erre, Jób, állj meg és vedd észre Isten csodáit!
15 Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
Tudsz-e róla, midőn Isten ügyel rájuk, s tündökölteti felhőjének fényét?
16 Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
Tudsz-e a fellegnek lengéséről, a tökéletes tudásúnak csodáiról?
17 ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
Te, kinek melegek a ruhái, midőn a földet pihenteti a déli szél által.
18 Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
Vele boltozod a mennyeket, melyek erősek, mint a szilárd tükör?
19 Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
Tudasd velünk, mit mondjunk neki! Mit sem hozhatunk fel a sötétség miatt.
20 Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
Jelentetik-e neki, hogy beszélek, avagy szólt-e ember, hogy elpusztíttassék?
21 І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
Most ugyan nem látni a fényt, mely ragyogó a mennyekben; de a szél átvonul s megtisztítja azokat.
22 Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
Észak felől arany jön, Isten mellett félelmes fenség.
23 Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
A Mindenhatót, nem érjük őt fel, a nagy erejűt, de a jogot és teljes igazságot nem sérti meg.
24 Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
Azért félik őt az emberek, nem nézi ő mind a bölcsszívűeket.
