Йов 37
1 Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
Pri tio tremas mia koro Kaj saltas de sia loko.
2 Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
Aŭskultu atente en la bruo Lian voĉon, Kaj la sonojn, kiuj eliras el Lia buŝo.
3 його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
Sub la tutan ĉielon Li kurigas tion, Kaj Sian lumon al la randoj de la tero.
4 За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
Post ĝi ekbruas la tondro; Li tondras per Sia majesta voĉo, Kaj oni ne povas tion haltigi, kiam aŭdiĝas Lia voĉo.
5 Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
Mirinde tondras Dio per Sia voĉo; Li faras ion grandan, sed ne konatan.
6 До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
Al la neĝo Li diras: Falu sur la teron; Ankaŭ al la pluvego, al Siaj fortaj pluvegoj.
7 Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
Sur la manon de ĉiu homo Li metas sigelon, Por ke ĉiuj homoj sciu Lian faron.
8 І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
La sovaĝa besto iras en sian kavon Kaj restas en sia loĝejo.
9 Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
El la sudo venas ventego, Kaj de la nordo venas malvarmo.
10 Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
De la spiro de Dio venas frosto, Kaj vasta akvo fariĝas kvazaŭ fandaĵo.
11 Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
La nubojn Li pezigas per akvo, Kaj nubo disŝutas Lian lumon.
12 і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
Li direktas ilin ĉirkaŭen, kien Li volas, Por ke ili plenumu ĉion, kion Li ordonas al ili, sur la tero:
13 він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
Ĉu por puno de ia lando, Ĉu por favorkoraĵo Li ilin direktas.
14 Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
Atentu tion, Ijob; Staru, kaj konsideru la miraklojn de Dio.
15 Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
Ĉu vi scias, kiamaniere Dio agigas ilin Kaj aperigas lumon el Sia nubo?
16 Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
Ĉu vi komprenas, ĉe la distiro de nubo, La miraklojn de Tiu, kiu estas la plej perfekta en la sciado?
17 ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
Kiamaniere viaj vestoj varmiĝas, Kiam la tero kvietiĝas de sude?
18 Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
Ĉu vi povas etendi kun Li la ĉielon, Firman kiel fandita spegulo?
19 Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
Sciigu al ni, kion ni devas diri al Li; Mi nenion povas elkonjekti pro mallumo.
20 Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
Ĉu estos rakontita al Li tio, kion mi parolas? Se iu parolos, li pereos.
21 І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
Nun oni ne povas rigardi la lumon, kiu hele lumas en la ĉielo, Kiam la vento pasas kaj purigas ĝin.
22 Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
De norde venas oro; Ĉirkaŭ Dio estas terura brilo.
23 Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
La Plejpotenculon ni ne povas kompreni. Li estas granda en forto, justo, kaj vero; Li neniun premas.
24 Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
Tial respektegas Lin la homoj; Kaj Li atentas neniun el la saĝuloj.
