Йов 37
1 Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
Ja, derover skælver mit Hjerte, bævende skifter det Sted!
2 Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
Lyt dog til hans bragende Røst, til Drønet, der gaar fra hans Mund!
3 його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
Han slipper det løs under hele Himlen, sit Lys til Jordens Ender;
4 За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
efter det brøler hans Røst, med Højhed brager hans Torden; han sparer ikke paa Lyn, imedens hans Stemme høres.
5 Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
Underfuldt lyder Guds Tordenrøst, han øver Vælde, vi fatter det ej.
6 До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
Thi han siger til Sneen: »Fald ned paa Jorden!« til Byger og Regnskyl: »Bliv stærke!«
7 Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
For alle Mennesker sætter han Segl, at de dødelige alle maa kende hans Gerning.
8 І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
De vilde Dyr søger Ly og holder sig i deres Huler:
9 Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
Fra Kammeret kommer der Storm, fra Nordens Stjerner Kulde.
10 Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
Ved Guds Aande bliver der Is, Vandfladen lægges i Fængsel.
11 Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
Saa fylder han Skyen med Væde, Skylaget spreder hans Lys;
12 і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
det farer hid og did og bugter sig efter hans Tanke og udfører alt, hvad han byder, paa hele den vide Jord,
13 він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
hvad enten han slynger det ud som Svøbe, eller han sender det for at velsigne.
14 Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
Job du maa lytte hertil, træd frem og mærk dig Guds Underværker!
15 Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
Fatter du, hvorledes Gud kan magte dem og lade Lys straale frem fra sin Sky?
16 Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
Fatter du Skyernes Svæven, den Alvises Underværker?
17 ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
Du, hvis Klæder ophedes, naar Jorden døser ved Søndenvind?
18 Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
Hvælver du Himlen sammen med ham, fast som det støbte Spejl?
19 Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
Lær mig, hvad vi skal sige ham! Intet kan vi faa frem for Mørke.
20 Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
Meldes det ham, at jeg taler? Siger en Mand, at han er fra Samling?
21 І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
Og nu: Man ser ej Lyset, skygget af mørke Skyer, men et Vejr farer hen og renser Himlen,
22 Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
fra Norden kommer en Lysning. Over Gud er der frygtelig Højhed,
23 Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
og den Almægtige finder vi ikke. Almægtig og rig paa Retfærd bøjer han ikke Retten;
24 Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
derfor frygter Mennesker ham, men af selv kloge ænser han ingen.
