Йов 34
1 І говорив Елі́гу та й сказав:
Још говори Елијуј и рече:
2 „Слухайте, мудрі, слова́ ці мої, ви ж, розважні, почуйте мене́!
Чујте, мудри, беседу моју, и разумни послушајте ме.
3 Бо ухо слова випробо́вує, а піднебі́ння їжу кушту́є.
Јер ухо познаје беседу као што грло куша јело.
4 Виберім право собі, між собою пізнаймо, що́ добре.
Разаберимо шта је право, извидимо међу собом шта је добро.
5 Бо Йов говорив: „Я був справедливий, та відкинув Бог право моє.
Јер Јов рече: Праведан сам, а Бог одбаци моју правду.
6 Чи буду неправду казати за право своє? Без вини́ небезпечна стріла́ моя“.
Хоћу ли лагати за своју правду? Стрела је моја смртна, а без кривице.
7 Чи є такий муж, як цей Йов, що п'є глузува́ння, як воду,
Који је човек као Јов да као воду пије подсмех?
8 і товаришу́є з злочинцями, і ходить з людьми́ беззако́нними?
И да се дружи с онима који чине безакоње, и да ходи с безбожним људима?
9 Бо він каже: „Нема люди́ні ко́ристи, коли її Бог уподо́бає“.
Јер рече: Не помаже човеку да угађа Богу.
10 Тож вислухайте, ви розумні, мене: Бог далекий від несправедливости, і Всемогутній від кривди!
Зато, људи разумни, послушајте ме; далеко је од Бога злоћа и неправда од Свемогућег.
11 Бо за чином люди́ни Він їй надолу́жить, і згідно з своє́ю дорогою зна́йде люди́на запла́ту!
Јер по делу плаћа човеку и даје сваком да нађе према путу свом.
12 Тож поправді, не чинить Бог несправедливого, і Всемогутній не скривлює пра́ва.
Доиста Бог не ради зло и Свемогући не изврће правде.
13 Хто землю довірив Йому, і хто на Нього вселе́нну поклав?
Ко Му је предао земљу? И ко је уредио васиљену?
14 Коли б Він до Себе забрав Своє серце, Свій дух, і Свій по́дих до Себе забра́в, —
Кад би на себе окренуо срце своје, узео би к себи дух свој и дисање своје;
15 всяке тіло поги́нуло б вмить, а люди́на поверну́лася б на по́рох!
Изгинуло би свако тело, и човек би се вратио у прах.
16 Коли маєш ти розум, послухай же це, почуй голос оцих моїх слів:
Ако си, дакле, разуман, чуј ово: слушај глас речи мојих.
17 Хіба стри́мувати може нена́висник право? І хіба́ осудити ти зможеш Всеправедного?
Може ли владати онај који мрзи на правду? Хоћеш ли осудити оног који је најправеднији?
18 Хіба можна сказати царе́ві: „Негідний“, а вельможним: „Безбожний“?
Каже ли се цару: Ниткове! И кнезовима: Безбожници?
19 Таж Він не звертає уваги на зве́рхників, і не вирі́знює мо́жного перед убогим, бо всі вони — чин Його рук,
А камо ли Ономе који не гледа кнезовима ко су, нити у Њега вреди више богати од сиромаха, јер су сви дело руку Његових.
20 за хвилину вони помирають, опі́вночі. Доторкне́ться Він мо́жних — і гинуть вони, сильний усу́нений буде рукою не лю́дською.
Умиру за час, и у по ноћи усколеба се народ и пропадне, и однесе се јаки без руке људске.
21 Бо очі Його на дорогах люди́ни, і Він бачить всі кро́ки її, —
Јер су очи Његове обраћене на путеве човечије и види све кораке његове.
22 немає темно́ти, немає і те́мряви, де б злочинці схова́лись.
Нема мрака ни сена смртнога где би се сакрили који чине безакоње.
23 Бо люди́ні Він не призначає озна́чений час, щоб ходила до Бога на суд.
Јер никоме не одгађа кад дође да се суди с Богом.
24 Він сильних ламає без до́сліду, і ставить на місце їх інших.
Сатире јаке недокучиво, и поставља друге на њихово место.
25 Бож знає Він їхні діла́, — обе́рне вночі — і поча́влені будуть!
Јер зна дела њихова, и док обрати ноћ, сатру се.
26 Як несправедливих ура́зить Він їх, на видному місці,
Као безбожне разбија их на видику.
27 за те, що вони відступи́ли від Нього, і не розуміли доріг Його всіх,
Јер одступише од Њега и не гледаше ни на које путеве Његове;
28 щоб зойк сірома́хи спрова́дити до Нього, бо Він чує блага́ння пригнічених.
Те дође до Њега вика сиромахова, и чу вику невољних.
29 Коли Він заспоко́їть, то хто винува́тити буде? Коли Він закриє лице, хто побачить Його? А це робиться і над наро́дом, і над люди́ною ра́зом,
Кад Он умири, ко ће узнемирити? И кад Он сакрије лице, ко ће Га видети? И то бива и народу и човеку.
30 щоб не панував чоловік нечести́вий із тих, що правлять за па́стку народові.
Да не би царовао лицемер, да не би било замке народу.
31 Бо Богові треба отак говорити: „Несу я заслужене, — злого робити не буду!
Заиста, треба казати Богу: Подносио сам, нећу више грешити.
32 Чого я не бачу, навчи Ти мене; коли кривду зробив я, то більше не бу́ду чинити!“
А шта не видим, Ти ме научи; ако сам чинио неправду, нећу више.
33 Чи на думку твою надолу́жить Він це, бо відкинув ти те? Бо вибереш ти, а не я, а що знаєш, кажи!
Еда ли ће по теби плаћати, јер теби није по вољи, јер ти бираш а не Он? Ако знаш шта, говори.
34 Мені скажуть розумні та муж мудрий, який мене слухає:
Људи ће разумни са мном казати, и мудар ће човек пристати,
35 „Йов говорить немудро, а слова́ його без розуміння.
Да Јов не говори разумно, и да речи његове нису мудре.
36 О, коли б Йов дослі́джений був аж навіки за відповіді, як злі люди,
Оче мој, нека се Јов искуша до краја, што одговара као зли људи.
37 бо він додає до свойого гріха́ ще провину, — між нами він пле́ще в долоні та мно́жить на Бога промови свої“.
Јер домеће на грех свој безакоње, пљеска рукама међу нама, и много говори на Бога.
