Йов 32
1 І переста́ли ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в оча́х своїх.
Då vände de tre män åter att svara Job; efter han höll sig rättfärdigan.
2 І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, — на Йова запали́вся гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога.
Men Elihu, Baracheels son, af Bus af Kams slägte, vardt vreder uppå Job, att han höll sina själ rättfärdigare än Gud.
3 Також на трьох при́ятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним.
Ock vardt han vred uppå de tre hans vänner, att de intet svar funno, och dock fördömde Job.
4 А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були ста́рші віком за нього.
Ty Elihu hade bidt, så länge de hade talat med Job, efter de voro äldre än han.
5 І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, — і запалився його гнів!
Derföre, då, han såg, att intet svar var i de tre mäns mun, vardt han vred.
6 І відповів бузянин Елі́гу, син Барах'їлів, та й сказав: „Молодий я літа́ми, ви ж ста́рші, тому́ то я стри́мувався та боявся знання́ своє ви́словити вам
Och så svarade Elihu, Baracheels son, af Bus, och sade: Jag är ung, och I ären gamle, derföre hafver jag skytt, och fruktat bevisa min konst på eder.
7 Я поду́мав: Хай вік промовля́є, і хай розуму вчить многолі́ття!
Jag tänkte: Låt åren tala, och åldren bevisa vishet.
8 Справді, дух — він у люди́ні, та Всемогутнього по́дих їх мудрими чинить.
Men anden är i menniskone, och dens Allsmägtigas Ande gör henne förståndiga.
9 Многолі́тні не за́вжди розумні, і не все розуміються в праві старі́.
Mästarena äro icke de visaste, och de gamle förstå icke hvad rätt är.
10 Тому́ я кажу: Послухай мене, — хай знання́ своє ви́словлю й я!
Derföre vill jag ock tala; hör härtill, jag vill ock bevisa mina konst.
11 Тож слів ваших вичі́кував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите́.
Si, jag hafver bidt, medan I talat hafven; jag hafver gifvit akt på edart förstånd, tilldess I hafven gjort en ända på edart tal.
12 І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йо́ву довів, хто б відповідь дав на слова́ його!
Och jag hafver haft akt uppå eder, och si, ingen är ibland eder, som Job straffa, eller till hans ord svara kan.
13 Щоб ви не сказали: „Ми мудрість знайшли: не люди́на, а Бог перемо́же його́!“
I mågen tilläfventyrs säga: Vi hafve drabbat på vishetena, att Gud hafver bortkastat honom, och ingen annar.
14 Не на мене слова́ він скеро́вував, і я не відповім йому мовою вашою.
Det talet gör mig icke fyllest; jag vill intet svara honom, efter som I taladen.
15 Полякались вони, вже не відповіда́ють, не мають вже слів,
Ack! de uppgifvas, och kunna intet mer svara; de kunna intet mer tala.
16 Я чекав, що не бу́дуть вони говорити, що спини́лись, не відповідають уже.
Efter jag nu bidt hafver, och de kunna intet tala; förty de stå tyste, och svara intet mer;
17 Відповім також я свою ча́стку, і ви́словлю й я свою ду́мку.
Vill jag dock svara min part, och bevisa mina konst;
18 Бо я повний слова́ми, — дух мойо́го нутра́ докуча́є мені.
Ty jag är så full med ordom, att min ande ängslas i minom buk.
19 Ось утро́ба моя, мов вино невідкри́те, — вона трі́скається, як нові бурдюки́!
Si, min buk är såsom must, dem tilltäppt är, hvilken ny fat sönderslår.
20 Нехай я скажу́ — й буде легше мені, нехай у́ста відкрию свої — й відповім!
Jag måste tala, att jag må få andas; jag måste upplycka mina läppar och svara.
21 На осо́бу не бу́ду уваги звертати, не буду підле́щуватись до люди́ни,
Jag vill på ingens person se, och ingo mennisko till vilja tala;
22 бо не вмію підле́щуватись! Коли ж ні, — нехай зараз ві́зьме мене мій Творе́ць!
Förty jag vet icke, om jag så gjorde, om min skapare innan en kort tid mig borttagandes vorde.
