Йов 32
1 І переста́ли ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в оча́х своїх.
Omiserunt autem tres viri isti respondere Job, eo quod justus sibi videretur.
2 І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, — на Йова запали́вся гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога.
Et iratus indignatusque est Eliu filius Barachel Buzites, de cognatione Ram: iratus est autem adversum Job, eo quod justum se esse diceret coram Deo.
3 Також на трьох при́ятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним.
Porro adversum amicos ejus indignatus est, eo quod non invenissent responsionem rationabilem, sed tantummodo condemnassent Job.
4 А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були ста́рші віком за нього.
Igitur Eliu expectavit Job loquentem, eo quod seniores essent qui loquebantur.
5 І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, — і запалився його гнів!
Cum autem vidisset quod tres respondere non potuissent, iratus est vehementer.
6 І відповів бузянин Елі́гу, син Барах'їлів, та й сказав: „Молодий я літа́ми, ви ж ста́рші, тому́ то я стри́мувався та боявся знання́ своє ви́словити вам
Respondensque Eliu filius Barachel Buzites, dixit: Junior sum tempore, vos autem antiquiores: idcirco, demisso capite, veritus sum vobis indicare meam sententiam.
7 Я поду́мав: Хай вік промовля́є, і хай розуму вчить многолі́ття!
Sperabam enim quod ætas prolixior loqueretur, et annorum multitudo doceret sapientiam.
8 Справді, дух — він у люди́ні, та Всемогутнього по́дих їх мудрими чинить.
Sed, ut video, spiritus est in hominibus, et inspiratio Omnipotentis dat intelligentiam.
9 Многолі́тні не за́вжди розумні, і не все розуміються в праві старі́.
Non sunt longævi sapientes, nec senes intelligunt judicium.
10 Тому́ я кажу: Послухай мене, — хай знання́ своє ви́словлю й я!
Ideo dicam: Audite me: ostendam vobis etiam ego meam sapientiam.
11 Тож слів ваших вичі́кував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите́.
Expectavi enim sermones vestros; audivi prudentiam vestram, donec disceptaremini sermonibus;
12 І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йо́ву довів, хто б відповідь дав на слова́ його!
et donec putabam vos aliquid dicere, considerabam: sed, ut video, non est qui possit arguere Job, et respondere ex vobis sermonibus ejus.
13 Щоб ви не сказали: „Ми мудрість знайшли: не люди́на, а Бог перемо́же його́!“
Ne forte dicatis: Invenimus sapientiam: Deus projecit eum, non homo.
14 Не на мене слова́ він скеро́вував, і я не відповім йому мовою вашою.
Nihil locutus est mihi: et ego non secundum sermones vestros respondebo illi.
15 Полякались вони, вже не відповіда́ють, не мають вже слів,
Extimuerunt, nec responderunt ultra, abstuleruntque a se eloquia.
16 Я чекав, що не бу́дуть вони говорити, що спини́лись, не відповідають уже.
Quoniam igitur expectavi, et non sunt locuti: steterunt, nec ultra responderunt:
17 Відповім також я свою ча́стку, і ви́словлю й я свою ду́мку.
respondebo et ego partem meam, et ostendam scientiam meam.
18 Бо я повний слова́ми, — дух мойо́го нутра́ докуча́є мені.
Plenus sum enim sermonibus, et coarctat me spiritus uteri mei.
19 Ось утро́ба моя, мов вино невідкри́те, — вона трі́скається, як нові бурдюки́!
En venter meus quasi mustum absque spiraculo, quod lagunculas novas disrumpit.
20 Нехай я скажу́ — й буде легше мені, нехай у́ста відкрию свої — й відповім!
Loquar, et respirabo paululum: aperiam labia mea, et respondebo.
21 На осо́бу не бу́ду уваги звертати, не буду підле́щуватись до люди́ни,
Non accipiam personam viri, et Deum homini non æquabo.
22 бо не вмію підле́щуватись! Коли ж ні, — нехай зараз ві́зьме мене мій Творе́ць!
Nescio enim quamdiu subsistam, et si post modicum tollat me factor meus.
