Йов 31
1 Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
Фэкусем ун легэмынт ку окий мей, ши ну мь-аш фи оприт привириле асупра уней фечоаре.
2 І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
Дар че соартэ мь-а пэстрат Думнезеу де сус? Че моштенире мь-а тримис Чел Атотпутерник дин черурь?
3 Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
Пеиря ну-й оаре пентру чел рэу ши ненорочиря пентру чей че фак фэрэделеӂе?
4 Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
Н-а куноскут Думнезеу кэиле меле? Ну мь-а нумэрат Ел тоць паший мей?
5 Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
Дакэ ам умблат ку минчуна, дакэ мь-а алергат пичорул дупэ ыншелэчуне,
6 то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
сэ мэ кынтэряскэ Думнезеу ын кумпэна челор фэрэ приханэ, ши-мь ва ведя неприхэниря!
7 Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
Де ми с-а абэтут пасул де пе каля чя дряптэ, де мь-а урмат инима окий, де с-а липит врео ынтинэчуне де мыниле меле,
8 то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
атунч еу сэ семэн, ши алтул сэ сечере ши одраслеле меле сэ фие дезрэдэчинате!
9 Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
Дакэ мь-а фост амэӂитэ инима де врео фемее, дакэ ам пындит ла уша апроапелуй меу,
10 то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
атунч невастэ-мя сэ мачине пентру алтул ши с-о нечинстяскэ алций!
11 Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
Кэч ачаста ар фи фост о нелеӂюире, о фэрэделеӂе вредникэ сэ фие педепситэ де жудекэторь,
12 бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
ун фок каре мистуе пынэ ла нимичире ши каре мь-ар фи прэпэдит тоатэ богэция.
13 Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
Де аш фи несокотит дрептул слуӂий сау служничей меле кынд се черта ку мине,
14 то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
че аш путя сэ фак кынд Се ридикэ Думнезеу? Че аш путя рэспунде кынд педепсеште Ел?
15 Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
Чел че м-а фэкут пе мине ын пынтечеле мамей меле ну л-а фэкут ши пе ел? Оаре ну не-а ынтокмит ачелашь Думнезеу ын пынтечеле мамей?
16 Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
Дакэ н-ам дат сэрачилор че-мь черяу, дакэ ам фэкут сэ се топяскэ де плынс окий вэдувей,
17 Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
дакэ мь-ам мынкат сингур пыня, фэрэ ка орфанул сэ фи авут ши ел партя луй дин еа,
18 Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
еу, каре дин тинереце л-ам крескут ка ун татэ, еу, каре де ла наштере ам сприжинит пе вэдувэ;
19 Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
дакэ ам вэзут пе чел ненорочит дукынд липсэ де хайне, пе чел липсит неавынд ынвелитоаре,
20 чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
фэрэ ка инима луй сэ мэ фи бинекувынтат, фэрэ сэ фи фост ынкэлзит де лына меилор мей;
21 Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
дакэ ам ридикат мына ымпотрива орфанулуй, пентру кэ мэ симцям сприжинит де жудекэторь,
22 хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
атунч сэ ми се дезлипяскэ умэрул де ла ынкеетурэ, сэ-мь кадэ брацул ши сэ се сфэрыме!
23 Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
Кэч мэ темям де педяпса луй Думнезеу ши ну путям лукра астфел дин причина мэрецией Луй.
24 Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?
Дакэ мь-ам пус ынкредеря ын аур, дакэ ам зис аурулуй: ‘Ту ешть нэдеждя мя’,
25 Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
дакэ м-ам ынгымфат де мэримя аверилор меле, де мулцимя богэциилор пе каре ле добындисем,
26 Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
дакэ ам привит соареле кынд стрэлучя, луна кынд ынаинта мэряцэ
27 то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
ши дакэ ми с-а лэсат амэӂитэ инима ын тайнэ, дакэ ле-ам арункат сэрутэрь, дукынду-мь мына ла гурэ –
28 це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
ши ачаста есте тот о фэрэделеӂе каре требуе педепситэ де жудекэторь, кэч м-аш фи лепэдат де Думнезеул чел де сус –,
29 Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
дакэ м-ам букурат де ненорочиря врэжмашулуй меу, дакэ ам сэрит де букурие кынд л-а атинс ненорочиря,
30 Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
еу, каре н-ам дат вое лимбий меле сэ пэкэтуяскэ, сэ-й чарэ моартя ку блестем,
31 Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
дакэ ну зичяу оамений дин кортул меу: ‘Унде есте чел че ну с-а сэтурат дин карня луй?’,
32 Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
дакэ петречя стрэинул ноаптя афарэ, дакэ ну мь-аш фи дескис уша сэ интре кэлэторул,
33 Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
дакэ мь-ам аскунс фэрэделеӂиле, ка оамений, ши мь-ам ынкис нелеӂюириле ын сын,
34 Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
пентру кэ мэ темям де мулциме, пентру кэ мэ темям де диспрецул фамилиилор, цинынду-мэ деопарте ши некутезынд сэ-мь трек прагул…
35 О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
О, де аш гэси пе чинева сэ м-аскулте! Ятэ апэраря мя, искэлитэ де мине: сэ-мь рэспундэ Чел Атотпутерник! Чине-мь ва да плынӂеря искэлитэ де потривникул меу?
36 Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
Ка сэ-й порт скрисоаря пе умэр, с-о лег де фрунтя мя ка о кунунэ;
37 Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
сэ-й дау сокотялэ де тоць паший мей, сэ мэ апропий де ел ка ун домн.
38 Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
Дакэ пэмынтул меу стригэ ымпотрива мя ши дакэ бразделе луй варсэ лакримь;
39 якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
дакэ й-ам мынкат родул фэрэ сэ-л фи плэтит ши дакэ ам ынтристат суфлетул векилор луй стэпынь,
40 то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.
атунч сэ кряскэ спинь дин ел ын лок де грыу ши негинэ ын лок де орз!” Сфыршитул кувинтелор луй Йов.
