Йов 31
1 Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
Med augo hev eg gjort ei pakt; eg skal’kje skygna etter møy.
2 І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
Kva gav meg elles Gud der uppe? Kva arv gav Allvald frå det høge?
3 Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
Kjem ikkje udådsmann i naud? Og illgjersmenn i ulukka?
4 Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
Ser ikkje han på mine vegar? Tel ikkje han kvart stig eg gjeng?
5 Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
Dersom eg fram med fals hev fare, og foten sprunge etter svik
6 то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
- Gud vege meg på rettferds vegt, so han kann sjå eg skuldlaus er! -
7 Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
Veik mine stig frå vegen av, hev hjarta etter augo gjenge, var det ein flekk på mine hender,
8 то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
so gjev ein annan et mitt såd, og riv mi planting upp med rot!
9 Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
Let eg min hug av kvinna dåra, sneik eg til grannens dør meg fram,
10 то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
so lat mitt viv åt andre mala, og andre yver ho seg bøygje!
11 Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
For dette er ei skjemdarferd, eit brot som dom og straff fortener,
12 бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
ein eld som eta vil til avgrunns og øydeleggja all mi eiga.
13 Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
Vanvyrd’ eg retten åt min træl og trælkvinna i trætta med deim?
14 то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
- Kva gjord’ eg då, når Gud reis upp? Kva svara eg, når han meg klaga?
15 Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
Dei er som meg i morsliv skapte; ein forma oss i moderfang -
16 Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
Um eg sagde nei når arming bad, og let enkja gråtande gå burt,
17 Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
hev eg mitt brød åleine ete, so farlaus inkje fekk ein bit,
18 Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
- nei, far for han eg var frå yngdi, frå morsliv var eg hennar førar -
19 Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
Såg eg ein stakar utan klæde, ein fatig utan yverplagg,
20 чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
og so hans lender ei meg signa, og ei mi saueull han vermde,
21 Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
hev eg mot farlaus handi lyft, av di eg medhald fekk i retten:
22 хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
Let herdi mi or led då losna, og armen brotna frå sitt bein!
23 Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
For eg var ovleg rædd Guds straff, eg magtlaus stod framfor hans velde.
24 Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?
Um eg mi lit til gullet sette, og voni til det fine gull,
25 Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
Gledde eg meg ved auka rikdom, og alt eg vann meg med mi hand,
26 Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
såg eg på ljoset når det stråla, på månen der han skreid i glans,
27 то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
vart hjarta mitt i løyndom dåra, so kyss på hand til deim eg sende,
28 це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
so var det og straffande brot, då neitta eg min Gud der uppe.
29 Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
Hev eg meg gledt ved uvens uferd, og jubla når han kom i skade,
30 Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
- men eg let ikkje munnen synda og banna honom ifrå livet -
31 Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
hev ei mitt husfolk stendigt sagt: «Kven gjekk vel svolten frå hans bord?»
32 Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
- Eg let’kje framand natta ute; for ferdamann eg opna døri -
33 Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
hev eg som Adam dult mi synd, og løynt mi misgjerd i min barm,
34 Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
di eg var rædd den store hop og ottast spott frå ættefrendar, so stilt eg heldt meg innum dører?
35 О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
Å, vilde nokon høyra på meg! Sjå her er underskrifti mi, lat berre Allvald svara meg! Fekk eg den skrift min motpart skreiv,
36 Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
den skulde eg på oksli bera og binda på meg som ein krans
37 Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
eg melde honom kvart mitt stig, og som ein hovding møta honom.
38 Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
Dersom min åker klagar meg, og um plogforerne lyt gråta,
39 якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
åt eg hans grøda ubetalt, tok livet eg av eigarmannen:
40 то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.
Lat då for kveite klunger gro, og ugras der eg sådde bygg!» Her endar Jobs tale.
