Йов 31
1 Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
En pakt hadde jeg gjort med mine øine, at jeg ikke skulde se på en jomfru.
2 І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
Hvad lodd vilde jeg ellers få av Gud i himmelen, eller hvad arv av den Allmektige i det høie?
3 Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
Rammer ikke fordervelse den urettferdige, og ulykke dem som gjør det onde?
4 Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
Ser ikke han mine veier, og teller han ikke alle mine skritt?
5 Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
Dersom jeg har faret frem med falskhet, og min fot har hastet til svik
6 то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
- la Gud veie mig på rettferds vektskål, og han skal se at jeg er uten skyld -
7 Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
dersom mine skritt har bøid av fra veien, og mitt hjerte har fulgt mine øine, og dersom der er nogen flekk på mine hender,
8 то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
gid da en annen må ete det jeg har sådd, og gid det jeg har plantet, må rykkes op med rot!
9 Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
Dersom mitt hjerte har latt sig dåre for en kvinnes skyld, og jeg har luret ved min næstes dør,
10 то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
gid da min hustru må male korn for en annen, og andre menn bøie sig over henne!
11 Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
For slikt er en skjenselsdåd, det er en misgjerning, hjemfalt til dom;
12 бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
det er en ild som fortærer like til avgrunnen; alt mitt gods skulde den gjøre ende på.
13 Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
Har jeg krenket min træls og min trælkvinnes rett, når de hadde nogen trette med mig?
14 то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
Hvad skulde jeg da gjøre om Gud stod op, og hvad skulde jeg svare ham om han gransket saken?
15 Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
Har ikke han som skapte mig i mors liv, skapt også dem, og har ikke en og den samme dannet oss i mors liv?
16 Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
Har jeg nektet fattigfolk det de ønsket, og latt enkens øine tæres bort?
17 Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
Har jeg ett mitt brød alene, så den farløse ikke fikk ete av det?
18 Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
Nei, fra min ungdom av vokste han op hos mig som hos en far, og fra min mors liv av førte jeg henne ved hånden.
19 Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
Har jeg kunnet se en ulykkelig uten klær eller en fattig uten et plagg å ha på sig?
20 чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
Måtte ikke hans lender velsigne mig, fordi han fikk varme sig med ull av mine får?
21 Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
Har jeg løftet min hånd mot den farløse, fordi jeg var viss på å få medhold i retten?
22 хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
Gid da min skulder må falle fra sitt ledd, og min arm bli brutt løs fra sin skål!
23 Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
For Guds straff fylte mig med redsel, og mot hans velde maktet jeg intet.
24 Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?
Har jeg satt mitt håp til gullet og sagt til gullklumpen: Du er min tillit?
25 Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
Har jeg gledet mig fordi min rikdom blev stor, og fordi min hånd vant mig meget gods?
26 Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
Når jeg så sollyset, hvorledes det strålte, og månen, hvor herlig den skred frem,
27 то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
blev da mitt hjerte dåret i lønndom, så jeg sendte dem håndkyss?
28 це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
Nei, også det vilde være en misgjerning, hjemfalt til dom; for da hadde jeg fornektet Gud i det høie.
29 Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
Har jeg gledet mig ved min fiendes uferd og jublet når ulykken rammet ham?
30 Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
Nei, jeg tillot ikke min munn å synde ved å forbanne ham og ønske ham døden.
31 Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
Må ikke mine husfolk vidne at enhver fikk mette sig ved mitt bord?
32 Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
Aldri måtte en fremmed ligge utenfor mitt hus om natten; jeg åpnet mine dører for den veifarende.
33 Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
Har jeg, som mennesker pleier, skjult mine synder og dulgt min misgjerning i min barm,
34 Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
fordi jeg fryktet den store mengde og var redd for de fornemme slekters forakt, så jeg tidde stille og ikke gikk ut av min dør?
35 О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
Å, om jeg hadde nogen som vilde høre på mig! Se, her er min underskrift, la den Allmektige svare mig! Å, om jeg hadde det skrift min motpart har satt op!
36 Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
Sannelig, jeg skulde ta det på min skulder, jeg skulde feste det til mitt hode som en krone;
37 Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
jeg skulde gjøre ham regnskap for alle mine skritt, som en fyrste skulde jeg møte ham.
38 Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
Dersom min aker skriker over mig, og alle dens furer gråter,
39 якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
dersom jeg har fortæret dens grøde uten betaling og utslukket dens eiers liv,
40 то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.
gid det da må vokse torner på min aker istedenfor hvete og ugress istedenfor bygg! Her ender Jobs ord.
