Йов 31
1 Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
Es derību esmu derējis ar savām acīm, ka man nebija uzlūkot sievieti.
2 І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
Bet kādu daļu Dievs man dod no augšienes, jeb kādu mantību tas Visuvarenais no debesīm?
3 Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
Vai netaisnam nepienākas nelaime un ļauna darītājam nedienas?
4 Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
Vai Viņš neredz manus ceļus, vai Viņš neskaita visus manus soļus?
5 Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
Ja esmu dzinis netaisnību un mana kāja steigusies uz nelietību, -
6 то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
Lai Viņš mani nosver taisnā svaru kausā, tad Dievs atzīs manu nenoziedzību.
7 Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
Ja mani soļi no ceļa noklīduši, un mana sirds dzinusies pakaļ manām acīm, ja kas pielipis pie manām rokām:
8 то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
Tad lai es sēju, un cits to ēd, un mani iedēsti lai top izsakņoti.
9 Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
Ja mana sirds ļāvās apmānīties sievas dēļ un ja esmu glūnējis pie sava tuvākā durvīm,
10 то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
Tad lai mana sieva maļ citam, un svešs lai pie tās pieglaužas.
11 Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
Jo šī ir negantība un noziegums priekš tiesnešiem.
12 бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
Jo tas ir uguns, kas rij līdz pašai ellei un būtu izsakņojis visu manu padomu. (questioned)
13 Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
Ja esmu nicinājis sava kalpa vai savas kalpones tiesu, kad tiem kas bija pret mani:
14 то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
Ko es tad varētu darīt, kad tas stiprais Dievs celtos, un kad Viņš meklētu, ko es varētu atbildēt?
15 Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
Vai Tas, kas mani radījis mātes miesās, nav radījis viņu arīdzan? Vai Tas pats mūs miesās nav sataisījis(viena veida)?
16 Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
Ja nabagam esmu liedzis, kad tam gribējās, vai licis izīgt atraitnes acīm,
17 Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
Ja esmu ēdis savu kumosu viens pats, tā ka bāriņš no tā arī nebūtu ēdis, -
18 Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
Jo no manas jaunības viņš pie manis ir uzaudzis kā pie tēva, un no savas mātes miesām es viņu esmu žēlojis, -
19 Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
Ja esmu redzējis kādu bojā ejam, kam drēbju nebija, un ka nabagam nebija apsega;
20 чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
Ja viņa gurni man nav pateikušies, kad viņš bija sasilis no manu jēru ādām;
21 Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
Ja savu roku esmu pacēlis pret bāriņu, kad es redzēju savu palīgu vārtos:
22 хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
Tad lai mans elkonis atkrīt no pleca un mana roka lai nolūst no stilba.
23 Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
Jo mani biedina Dieva sods un Viņa augstības priekšā esmu nespēcīgs.
24 Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?
Ja uz zeltu esmu licis savu cerību, vai uz šķīstu zeltu sacījis: mans patvērums;
25 Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
Ja esmu priecājies, ka man liela manta un ka mana roka ko laba sakrājusi;
26 Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
Ja saules gaišumu esmu uzlūkojis, kad tas spīdēja, vai mēnesi, kad tas spoži tecēja,
27 то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
Un mana sirds būtu ļāvusies pievilties, ka savu roku no mutes uz tiem būtu pacēlis (tos godināt);
28 це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
Tas arī būtu noziegums priekš tiesnešiem, jo es būtu aizliedzis Dievu augstībā.
29 Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
Ja esmu priecājies par sava nīdētāja nelaimi un lēkājis, kad posts to aizņēma.
30 Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
Jo es savai mutei neļāvu grēkot, ka es viņa dvēseli būtu lādējis, -
31 Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
Ja manai saimei nebija jāsaka: vai kāds pie viņa galda gaļas nav paēdis?
32 Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
Svešiniekam nebija jāpaliek par nakti ārā, savas durvis es atdarīju pret ceļa pusi -
33 Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
Ja kā Ādams esmu apklājis savus pārkāpumus, savu noziegumu apslēpdams savā sirdī
34 Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
Ka man bija bail no tā lielā pulka, vai ka radu pelšana man biedēja, ka es klusu turējos, negāju ārā pa durvīm -
35 О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
Ak kaut man būtu, kas mani klausītu! redzi, še mans raksts, lai Dievs man atbild, un tas raksts, ko mans pretinieks rakstījis!
36 Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
Tiešām, uz saviem kamiešiem es to gribu nest, to sev gribu apsiet kā kroni.
37 Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
Visus savus soļus es tam gribu izstāstīt, kā valdnieks es pie tā gribu pieiet -
38 Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
Ja mans tīrums par mani kliedz, un viņa vagas kopā raud,
39 якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
Ja es viņa augļus esmu velti ēdis un arāju dvēselei licis nopūsties:
40 то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.
Tad lai man aug dadži kviešu vietā un ērkšķi miežu vietā! Tā Ījaba vārdi beidzās.
