Йов 31
1 Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
Avevo stretto con gli occhi un patto di non fissare neppure una vergine.
2 І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
Che parte mi assegna Dio di lassù e che porzione mi assegna l'Onnipotente dall'alto?
3 Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
Non è forse la rovina riservata all'iniquo e la sventura per chi compie il male?
4 Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
Non vede egli la mia condotta e non conta tutti i miei passi?
5 Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
Se ho agito con falsità e il mio piede si è affrettato verso la frode,
6 то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
mi pesi pure sulla bilancia della giustizia e Dio riconoscerà la mia integrità.
7 Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
Se il mio passo è andato fuori strada e il mio cuore ha seguito i miei occhi, se alla mia mano si è attaccata sozzura,
8 то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
io semini e un altro ne mangi il frutto e siano sradicati i miei germogli.
9 Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
Se il mio cuore fu sedotto da una donna e ho spiato alla porta del mio prossimo,
10 то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
mia moglie macini per un altro e altri ne abusino;
11 Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
difatti quello è uno scandalo, un delitto da deferire ai giudici,
12 бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
quello è un fuoco che divora fino alla distruzione e avrebbe consumato tutto il mio raccolto.
13 Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
Se ho negato i diritti del mio schiavo e della schiava in lite con me,
14 то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
che farei, quando Dio si alzerà, e, quando farà l'inchiesta, che risponderei?
15 Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
Chi ha fatto me nel seno materno, non ha fatto anche lui? Non fu lo stesso a formarci nel seno?
16 Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
Mai ho rifiutato quanto brama il povero, né ho lasciato languire gli occhi della vedova;
17 Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
mai da solo ho mangiato il mio tozzo di pane, senza che ne mangiasse l'orfano,
18 Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
poiché Dio, come un padre, mi ha allevato fin dall'infanzia e fin dal ventre di mia madre mi ha guidato.
19 Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
Se mai ho visto un misero privo di vesti o un povero che non aveva di che coprirsi,
20 чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
se non hanno dovuto benedirmi i suoi fianchi, o con la lana dei miei agnelli non si è riscaldato;
21 Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
se contro un innocente ho alzato la mano, perché vedevo alla porta chi mi spalleggiava,
22 хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
mi si stacchi la spalla dalla nuca e si rompa al gomito il mio braccio,
23 Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
perché mi incute timore la mano di Dio e davanti alla sua maestà non posso resistere.
24 Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?
Se ho riposto la mia speranza nell'oro e all'oro fino ho detto: «Tu sei la mia fiducia»;
25 Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
se godevo perché grandi erano i miei beni e guadagnava molto la mia mano;
26 Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
se vedendo il sole risplendere e la luna chiara avanzare,
27 то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
si è lasciato sedurre in segreto il mio cuore e con la mano alla bocca ho mandato un bacio,
28 це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
anche questo sarebbe stato un delitto da tribunale, perché avrei rinnegato Dio che sta in alto.
29 Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
Ho gioito forse della disgrazia del mio nemico e ho esultato perché lo colpiva la sventura,
30 Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
io che non ho permesso alla mia lingua di peccare, augurando la sua morte con imprecazioni?
31 Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
Non diceva forse la gente della mia tenda: «A chi non ha dato delle sue carni per saziarsi?».
32 Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
All'aperto non passava la notte lo straniero e al viandante aprivo le mie porte.
33 Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
Non ho nascosto, alla maniera degli uomini, la mia colpa, tenendo celato il mio delitto in petto,
34 Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
come se temessi molto la folla, e il disprezzo delle tribù mi spaventasse, sì da starmene zitto senza uscire di casa.
35 О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
36 Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
37 Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
38 Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
39 якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
40 то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.
