Йов 31
1 Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
Minä olen tehnyt liiton silmäini kanssa, etten minä katsoisi neitseen päälle.
2 І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
Mutta mitä Jumala ylhäältä antaa minulle osaksi ja Kaikkivaltias korkialta perinnöksi?
3 Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
Eikö väärän pitäisi näkemän senkaltaista vaivaisuutta, ja pahantekiän senkaltaista surkeutta kärsimän?
4 Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
Eikö hän näe minun teitäni ja lueskele kaikkia minun askeleitani?
5 Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
Olenko minä vaeltanut turhassa menossa, eli minun jalkani kiiruhtaneet petokseen?
6 то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
Punnitkaan hän minua oikialla vaa'alla, niin Jumala ymmärtää minun vakuuteni.
7 Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
Jos minun askeleeni ovat poikenneet tieltä, ja minun sydämeni seurannut silmiäni, ja jotakin riippunut minun käsissäni,
8 то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
Niin minä kylväisin ja toinen söis, ja minun sikiäni hukkuis juurinensa.
9 Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
Jos minun sydämeni on vietelty vaimon perään, ja olen väijynyt lähimmäiseni ovella,
10 то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
Niin minun emäntäni häväistäkään muilta, ja muut maatkaan hänen;
11 Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
Sillä se on häpiä ja paha työ tuomarien edessä;
12 бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
Sillä se olis tuli joka polttais kadotukseen, ja kaiken minun saatuni peräti hukuttais.
13 Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
Jos olen katsonut ylön palveliani eli palkkapiikani oikeuden, riidellessänsä minun kanssani,
14 то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
Mitä minä sitte tekisin kuin Jumala nousee? eli mitä minä vastaisin häntä, kuin hän kostaa?
15 Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
Eikö hän ole tehnyt häntä, joka minunkin äitini kohdussa teki? ja on meidät molemmat kohdussa valmistanut.
16 Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
Olenko minä kieltänyt tarvitsevaisilta, mitä he minulta ovat pyytäneet, ja antanut leskein silmät heikoksi tulla?
17 Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
Olenko minä syönyt palani yksinäni, ettei orpo ole myös siitä syönyt?
18 Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
Sillä nuoruudestani olen minä ollut niinkuin isä, ja hamasta äitini kohdusta olen minä mielelläni holhonnut.
19 Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
Jos minä olen nähnyt jonkun hukkuvan, ettei hänellä ollut vaatetta, ja sallinut käydä köyhän peittämättä;
20 чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
Jos ei hänen lanteensa ole siunannut minua, kuin hän minun lammasnahoillani lämmitettiin;
21 Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
Jos olen nostanut käteni orpoja vastaan, ehkä minä näin minun voimallisena porteissa olevan;
22 хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
Niin kaatukoon minun hartiani lapaluiltani, ja minun käsivarteni särkyköön luinensa.
23 Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
Sillä Jnmalan rangaistus on minulle vavistukseksi, ja en taida hänen korkeuttansa välttää.
24 Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?
Olenko minä asettanut kullan turvakseni? ja sanonut puhtaalle kullalle: sinä olet minun uskallukseni?
25 Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
Olenko minä iloinnut tavarani paljoudesta, ja että käteni paljon riistaa koonneet ovat?
26 Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
Olenko minä katsonut valkeutta, koska se kirkkaasti paisti, ja kuuta, koska se täydellinen oli?
27 то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
Onko minun sydämeni salaa minua vietellyt, suuta antamaan kädelleni?
28 це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
Joka myös vääryys on tuomarien edessä; sillä niin olisin minä kieltänyt Jumalan ylhäältä.
29 Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
Olenko minä iloinnut viholliseni vastoinkäymisestä? taikka riemuinnut, että onnettomuus tuli hänen päällensä?
30 Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
Sillä en minä antanut minun suuni syntiä tehdä, sadatellakseni hänen sieluansa.
31 Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
Eivätkö miehet, jotka minun majassani ovat, sanoisi: jospa emme hänen lihastansa ravittaisi?
32 Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
Muukalaisen ei pitänyt yötä ulkona oleman; vaan vaellusväelle avasin minä oveni.
33 Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
Olenko minä niinkuin ihminen peittänyt minun pahuuteni, salatakseni minun vääryyttäni?
34 Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
Olenko minä hämmästynyt suurta joukkoa? eli olenko minä sukulaisteni ylönkatsetta peljännyt? ollut ääneti, ja en mennyt ovesta ulos?
35 О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
Kuka antais minulle kuultelian, että Kaikkivaltias kuulis minun pyyntöni, että joku kirjoittais kirjan minun asiastani;
36 Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
Niin minä ottaisin sen hartioilleni, ja sitoisin ympärilleni niinkuin kruunun.
37 Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
Minä ilmoittaisin hänelle minun askeleini luvun, ja niinkuin ruhtinas kantaisin sen edes.
38 Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
Jos minun maani huutais minua vastaan, ja sen vaot kaikki ynnä itkisivät;
39 якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
Jos minä olen sen hedelmän maksamatta syönyt, ja tehnyt peltomiesten elämän työlääksi;
40 то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.
Niin kasvakoon minulle nisuista orjantappuria ja ohrista pahoja ruohoja. Jobin sanat loppuvat.
