Йов 31
1 Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
A covenant, I solemnised for mine eyes, —How then could I gaze upon a virgin?
2 І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
Or what would have been my portion of GOD from above? Or what inheritance of the Almighty from on high?
3 Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
Is there not calamity, for the perverse? and misfortune, for the workers of iniquity?
4 Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
Would, he, not see my ways? and of all my steps, take account?
5 Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
Verily I walked not in falsity, nor did my foot haste unto deceit: —
6 то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
Let him weigh me in balances of righteousness, —and let GOD take note of mine integrity!
7 Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
If my goings have swerved from the way, —and, after mine eyes, hath gone my heart, and, to my hands, hath adhered any stain,
8 то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
Let me sow but, another, eat. And let, what I have springing up, be uprooted!
9 Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
If my heart hath been enticed unto a woman, or, by the door of my neighbour, I have lien in wait,
10 то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
Let my wife, grind to another, and, over her, let others bend!
11 Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
Surely that had been a shameful thing! and that an iniquity for the judges!
12 бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
Surely, a fire, had that been, which, unto destruction, would have consumed, and, of all mine increase, had it torn up the root.
13 Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
If I refused the right of my servant, or my handmaid, when they contended with me,
14 то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
What then could I have done when GOD rose up? And, when he visited, what could I have answered him?
15 Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
Did not he who, in the womb, made me, make him? And is not he who formed us in the body one?
16 Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
If I withheld—from pleasure—the poor, or, the eyes of the widow, I dimmed;
17 Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
Or, used to eat my morsel alone, so that the fatherless did not eat thereof;
18 Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
Surely, from my youth, he grew up to me, as to a father, and, from my birth, I acted as guide to her:
19 Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
If I saw one perishing for lack of clothing, or that the needy had no covering;
20 чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
If his loins did not bless me, or if, with the fleece of my lambs, he did not warm himself;
21 Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
If I shook—against the fatherless—my hand, when I saw, in the gate, his need of my help,
22 хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
Let, my shoulder, from the shoulder-blade, fall, and, my arm, from the upper bone, be broken;
23 Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
For, a dread unto me, was calamity from GOD, and, from his majesty, I could not escape.
24 Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?
If I made gold my stay, and, to precious metal, said, My confidence!
25 Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
If I rejoiced because great was my substance, and, an abundance, my hand had discovered;
26 Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
If I looked at the sun, when it flashed forth light, or at the moon, majestically marching along;
27 то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
And befooled secretly was my heart, so that my hand kissed my mouth,
28 це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
That too, had been a judicial iniquity, For I should have been false to GOD, above.
29 Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
If rejoiced in the misfortune of him that hated me, or exulted when calamity found him; —
30 Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
Neither did I suffer my palate to sin, by asking, with a curse, for his life:
31 Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
If the men of my household have not said, Oh for some of his flesh—we cannot get filled,
32 Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
Outside, the sojourner lodged not for the night, My doors—to the wayfarer, I threw open.
33 Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
If I covered, like Adam, my transgressions, by hiding in my bosom mine iniquity,
34 Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
Then let me be made to tremble at a great throng, yea let, the contempt of families, terrify me, so that, keeping silence, I shall not go out of the door!
35 О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
Oh that I had one to hear me, Lo! my crossmark, May, the Almighty, answer me! And would that, a book, mine opponent had written!
36 Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
Oh! would I not, upon my shoulder, lift it, or bind it as a crown upon me;
37 Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
The number of my footsteps, I would declare to him, Like a noble, would I draw near to him.
38 Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
If, against me, my ground used to cry out, and, together, my ridges did weep;
39 якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
If, the strength thereof, I used to eat, without payment, and, the soul of the holders thereof, I made groan;
40 то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.
Instead of wheat, let there come forth bramble, and, instead of barley, a bad-smelling weed! Ended are the words of Job.
