Йов 31

1 Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?

I made a covenant with mine eyes; how then should I look upon a maid?

2 І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?

For what would be the portion of God from above, and the heritage of the Almighty from on high?

3 Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?

Is it not calamity to the unrighteous, and disaster to the workers of iniquity?

4 Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?

Doth not He see my ways, and count all my steps?

5 Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —

If I have walked with vanity, and my foot hath hasted to deceit —

6 то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!

Let me be weighed in a just balance, that God may know mine integrity —

7 Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —

If my step hath turned out of the way, and my heart walked after mine eyes, and if any spot hath cleaved to my hands;

8 то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!

Then let me sow, and let another eat; yea, let the produce of my field be rooted out.

9 Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,

If my heart have been enticed unto a woman, and I have lain in wait at my neighbour's door;

10 то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!

Then let my wife grind unto another, and let others bow down upon her.

11 Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,

For that were a heinous crime; yea, it were an iniquity to be punished by the judges.

12 бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!

For it is a fire that consumeth unto destruction, and would root out all mine increase.

13 Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,

If I did despise the cause of my man-servant, or of my maid-servant, when they contended with me —

14 то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?

What then shall I do when God riseth up? And when He remembereth, what shall I answer Him?

15 Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?

Did not He that made me in the womb make him? And did not One fashion us in the womb?

16 Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?

If I have withheld aught that the poor desired, or have caused the eyes of the widow to fail;

17 Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?

Or have eaten my morsel myself alone, and the fatherless hath not eaten thereof —

18 Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!

Nay, from my youth he grew up with me as with a father, and I have been her guide from my mother's womb.

19 Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —

If I have seen any wanderer in want of clothing, or that the needy had no covering;

20 чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?

If his loins have not blessed me, and if he were not warmed with the fleece of my sheep;

21 Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —

If I have lifted up my hand against the fatherless, because I saw my help in the gate;

22 хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!

Then let my shoulder fall from the shoulder-blade, and mine arm be broken from the bone.

23 Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.

For calamity from God was a terror to me, and by reason of His majesty I could do nothing.

24 Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?

If I have made gold my hope, and have said to the fine gold: 'Thou art my confidence';

25 Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?

If I rejoiced because my wealth was great, and because my hand had gotten much;

26 Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,

If I beheld the sun when it shined, or the moon walking in brightness;

27 то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —

And my heart hath been secretly enticed, and my mouth hath kissed my hand;

28 це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!

This also were an iniquity to be punished by the judges; for I should have lied to God that is above.

29 Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?

If I rejoiced at the destruction of him that hated me, or exulted when evil found him —

30 Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.

Yea, I suffered not my mouth to sin by asking his life with a curse.

31 Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“

If the men of my tent said not: 'Who can find one that hath not been satisfied with his meat?'

32 Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.

The stranger did not lodge in the street; my doors I opened to the roadside.

33 Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?

If after the manner of men I covered my transgressions, by hiding mine iniquity in my bosom —

34 Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.

Because I feared the great multitude, and the most contemptible among families terrified me, so that I kept silence, and went not out of the door.

35 О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.

Oh that I had one to hear me! — Lo, here is my signature, let the Almighty answer me — and that I had the indictment which mine adversary hath written!

36 Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?

Surely I would carry it upon my shoulder; I would bind it unto me as a crown.

37 Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.

I would declare unto him the number of my steps; as a prince would I go near unto him.

38 Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,

If my land cry out against me, and the furrows thereof weep together;

39 якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —

If I have eaten the fruits thereof without money, or have caused the tillers thereof to be disappointed —

40 то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.

Let thistles grow instead of wheat, and noisome weeds instead of barley. The words of Job are ended.