Йов 31
1 Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
Jeg sluttede en Pagt med mit Øje om ikke at se på en Jomfru;
2 І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
hvad var ellers min Lod fra Gud hist oppe, den Arv, den Almægtige gav fra det høje?
3 Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
Har ikke den lovløse Vanheld i Vente, Udådsmændene Modgang?
4 Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
Ser han ej mine Veje og tæller alle mine Skridt?
5 Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
Har jeg holdt til med Løgn, og hasted min Fod til Svig
6 то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
på Rettens Vægtskål veje han mig, så Gud kan kende min Uskyld
7 Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
er mit Skridt bøjet af fra Vejen, og har mit Hjerte fulgt mine Øjne, hang noget ved mine Hænder,
8 то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
da gid jeg må så og en anden fortære, og hvad jeg planted, oprykkes med Rode!
9 Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
Blev jeg en Dåre på Grund at en Kvinde, og har jeg luret ved Næstens Dør,
10 то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
så dreje min Hustru Kværn for en anden, og andre bøje sig over hende!
11 Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
Thi sligt var Skændselsdåd, Brøde, der drages for Retten,
12 бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
ja, Ild, der æder til Afgrunden og sætter hele min Høst i Brand!
13 Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
Har jeg ringeagtet min Træls og min Trælkvindes Ret, når de trættede med mig,
14 то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
hvad skulde jeg da gøre, når Gud stod op, hvad skulde jeg svare, når han så efter?
15 Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
Har ikke min Skaber skabt ham i Moders Skød, har en og samme ej dannet os begge i Moders Liv?
16 Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
Har jeg afslået ringes Ønske, ladet Enkens Øjne vansmægte,
17 Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
var jeg ene om at spise mit Brød, har den faderløse ej spist deraf
18 Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
nej, fra Barnsben fostred jeg ham som en Fader, jeg ledede hende fra min Moders Skød.
19 Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
Har jeg set en Stakkel blottet for Klæder, en fattig savne et Tæppe
20 чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
visselig nej, hans Hofter velsigned mig, når han varmed sig i Uld af mine Lam.
21 Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
Har jeg løftet min Bånd mod en faderløs, fordi jeg var vis på Medhold i Retten,
22 хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
så falde min Skulder fra Nakken, så rykkes min Arm af Led!
23 Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
Thi Guds Rædsel var kommet over mig, og når han rejste sig, magted jeg intet!
24 Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?
Har jeg slået min Lid til Guld, kaldt det rene Guld min Fortrøstning,
25 Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
var det min Glæde, at Rigdommen voksed, og at min Hånd fik sanket så meget,
26 Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
så jeg, hvorledes Sollyset stråled, eller den herligt skridende Måne,
27 то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
og lod mit Hjerte sig dåre i Løn, så jeg hylded dem med Kys på min Hånd
28 це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
også det var Brøde, der drages for Retten, thi da fornægted jeg Gud hist oppe.
29 Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
Var min Avindsmands Fald min Glæd jubled jeg, når han ramtes af Vanheld
30 Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
nej, jeg tillod ikke min Gane at synde, så jeg bandende kræved hans Sjæl.
31 Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
Har min Husfælle ej måttet sige: "Hvem mættedes ej af Kød fra hans Bord"
32 Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
nej, den fremmede lå ej ude om Natten, jeg åbned min Dør for Vandringsmænd.
33 Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
Har jeg skjult mine Synder, som Mennesker gør, så jeg dulgte min Brøde i Brystet
34 Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
af Frygt for den store Hob, af Angst for Stamfrænders Ringeagt, så jeg blev inden Døre i Stilhed!
35 О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
Ak, var der dog en, der hørte på mig! Her er mit Bomærke - lad den Almægtige svare! Havde jeg blot min Modparts Indlæg!
36 Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
Sandelig, tog jeg det på min Skulder, kransed mit Hoved dermed som en Krone,
37 Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
svared ham for hvert eneste Skridt og mødte ham som en Fyrste.
38 Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
Har min Mark måttet skrige over mig og alle Furerne græde,
39 якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
har jeg tæret dens Kraft uden Vederlag, udslukt dens Ejeres Liv,
40 то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.
så gro der Tjørn for Hvede og Ukrudt i Stedet for Byg! Her ender Jobs Ord.
