Йов 31
1 Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
Smlouvu jsem učinil s očima svýma, a proč bych hleděl na pannu?
2 І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
Nebo jaký jest díl od Boha s hůry, aneb dědictví od Všemohoucího s výsosti?
3 Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
Zdaliž zahynutí nešlechetnému a pomsta zázračná činitelům nepravosti připravena není?
4 Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
Zdaliž on nevidí cest mých, a všech kroků mých nepočítá?
5 Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
Obíral-li jsem se s neupřímostí, a chvátala-li ke lsti noha má:
6 то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
Nechť mne zváží na váze spravedlnosti, a přezví Bůh upřímost mou.
7 Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
Uchýlil-li se krok můj s cesty, a za očima mýma odešlo-li srdce mé, a rukou mých chytila-li se jaká poškvrna:
8 то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
Tedy co naseji, nechť jiný sní, a výstřelkové moji ať jsou vykořeněni.
9 Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
Jestliže se dalo přivábiti srdce mé k ženě, a u dveří bližního svého činil-li jsem úklady:
10 то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
Nechť mele jinému žena má, a nad ní ať se schylují jiní.
11 Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
Neboť jest to nešlechetnost, a nepravost odsudku hodná.
12 бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
Oheň ten zajisté by až do zahynutí žral, a všecku úrodu mou vykořenil.
13 Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
Nechtěl-li jsem státi k soudu s služebníkem svým aneb děvkou svou v rozepři jejich se mnou?
14 то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
Nebo co bych činil, kdyby povstal Bůh silný? A kdyby vyhledával, co bych odpověděl jemu?
15 Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
Zdali ten, kterýž mne v břiše učinil, neučinil i jeho? A nesformoval nás hned v životě jeden a týž?
16 Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
Odepřel-li jsem žádosti nuzných, a oči vdovy jestliže jsem kormoutil?
17 Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
A jedl-li jsem skyvu svou sám, a nejedl-li i sirotek z ní?
18 Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
Poněvadž od mladosti mé rostl se mnou jako u otce, a od života matky své býval jsem vdově za vůdce.
19 Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
Díval-li jsem se na koho, že by hynul, nemaje šatů, a nuzný že by neměl oděvu?
20 чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
Nedobrořečila-li mi bedra jeho, že rounem beranů mých se zahřel?
21 Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
Opřáhl-li jsem na sirotka rukou svou, když jsem v bráně viděl pomoc svou:
22 хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
Lopatka má od svých plecí nechť odpadne, a ruka má z kloubu svého ať se vylomí.
23 Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
Nebo jsem se bál, aby mne Bůh nesetřel, jehož bych velebnosti nikoli neznikl.
24 Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?
Skládal-li jsem v zlatě naději svou, aneb hrudě zlata říkal-li jsem: Doufání mé?
25 Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
Veselil-li jsem se z toho, že bylo rozmnoženo zboží mé, a že ho množství nabyla ruka má?
26 Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
Hleděl-li jsem na světlost slunce svítícího, a na měsíc spanile chodící,
27 то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
Tak že by se tajně dalo svésti srdce mé, a že by líbala ústa má ruku mou?
28 це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
I toť by byla nepravost odsudku hodná; neboť bych tím zapíral Boha silného nejvyššího.
29 Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
Radoval-li jsem se z neštěstí toho, kterýž mne nenáviděl, a plésal-li jsem, když se mu zle vedlo?
30 Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
Nedopustilť jsem zajisté hřešiti ani ústům svým, abych zlořečení žádal duši jeho.
31 Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
Jestliže neříkala čeládka má: Ó by nám dal někdo masa toho; nemůžeme se ani najísti?
32 Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
Nebo vně nenocoval host, dvéře své pocestnému otvíral jsem.
33 Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
Přikrýval-li jsem jako jiní lidé přestoupení svá, skrývaje v skrýši své nepravost svou?
34 Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
A ač bych byl mohl škoditi množství velikému, ale pohanění rodů děsilo mne; protož jsem mlčel, nevycházeje ani ze dveří.
35 О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
Ó bych měl toho, kterýž by mne vyslyšel. Ale aj, totoť jest znamení mé: Všemohoucí sám bude odpovídati za mne, a kniha, kterouž sepsal odpůrce můj.
36 Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
Víť Bůh, nenosil-li bych ji na rameni svém, neotočil-li bych ji sobě místo koruny.
37 Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
Počet kroků svých oznámil bych jemu, jako kníže přiblížil bych se k němu.
38 Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
Jestliže proti mně země má volala, tolikéž i záhonové její plakali,
39 якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
Jídal-li jsem úrody její bez peněz, a duši držitelů jejich přivodil-li jsem k vzdychání:
40 то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.
Místo pšenice nechť vzejde trní, a místo ječmene koukol. Skonávají se slova Jobova.
