Йов 31
1 Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
Sa svojim očima savez sam sklopio da pogledat neću nijednu djevicu.
2 І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
A što mi je Bog odozgo dosudio, kakva mi je baština od Svesilnoga?
3 Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
TÓa nije li nesreća za opakoga, a nevolja za one koji zlo čine?
4 Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
Ne proniče li on sve moje putove, ne prebraja li on sve moje korake?
5 Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
Zar sam ikad u društvu laži hodio, zar mi je noga k prijevari hitjela?
6 то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
Nek' me na ispravnoj mjeri Bog izmjeri pa će uvidjeti neporočnost moju!
7 Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
Ako mi je korak s puta kad zašao, ako mi se srce za okom povelo, ako mi je ljaga ruke okaljala,
8 то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
neka drugi jede što sam posijao, neka sve moje iskorijene izdanke!
9 Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
Ako mi zavede srce žena neka, ako za vratima svog bližnjeg kad vrebah,
10 то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
neka moja žena drugom mlin okreće, neka s drugim svoju podijeli postelju!
11 Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
Djelo bestidno time bih počinio, zločin kojem pravda treba da presudi,
12 бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
užego vatru što žeže do Propasti i što bi svu moju sažgala ljetinu.
13 Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
Ako kada prezreh pravo sluge svoga il' služavke, sa mnom kad su se parbili,
14 то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
što ću učiniti kada Bog ustane? Što ću odvratit' kad račun zatraži?
15 Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
Zar nas oba on ne stvori u utrobi i jednako sazda u krilu majčinu?
16 Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
Ogluših li se na molbe siromaha ili rasplakah oči udovičine?
17 Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
Jesam li kada sam svoj jeo zalogaj a da ga nisam sa sirotom dijelio?
18 Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
TÓa od mladosti k'o otac sam mu bio, vodio sam ga od krila materina!
19 Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
Zar sam beskućnika vidio bez odjeće ili siromaha kog bez pokrivača
20 чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
a da mu bedra ne blagosloviše mene kad se runom mojih ovaca ogrija?
21 Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
Ako sam ruku na nevina podigao znajuć' da mi je na vratima branitelj,
22 хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
nek' se rame moje od pleća odvali i neka mi ruka od lakta otpadne!
23 Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
Jer strahote Božje na mene bi pale, njegovu ne bih odolio veličanstvu.
24 Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?
Zar sam u zlato pouzdanje stavio i rekao zlatu: 'Sigurnosti moja!'
25 Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
Zar sam se veliku blagu radovao, bogatstvima koja su mi stekle ruke?
26 Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
Zar se, gledajući sunce kako blista i kako mjesec sjajni nebom putuje,
27 то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
moje srce dalo potajno zavesti da bih rukom njima poljubac poslao?
28 це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
Grijeh bi to bio što za sudom vapije, jer Boga višnjega bih se odrekao.
29 Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
Zar se obradovah nevolji dušmana i likovah kad ga je zlo zadesilo,
30 Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
ja koji ne dadoh griješiti jeziku, proklinjući ga i želeći da umre?
31 Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
Ne govorahu li ljudi mog šatora: 'TÓa koga nije on mesom nasitio'?
32 Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
Nikad nije stranac vani noćivao, putniku sam svoja otvarao vrata.
33 Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
Zar sam grijehe svoje ljudima tajio, zar sam u grudima skrivao krivicu
34 Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
jer sam se plašio govorkanja mnoštva i strahovao od prezira plemenskog te sam mučao ne prelazeć' svoga praga?
35 О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
O, kad bi koga bilo da mene sasluša! Posljednju sam svoju riječ ja izrekao: na Svesilnom je sad da mi odgovori! Nek' mi optužnicu napiše protivnik,
36 Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
i ja ću je nosit' na svome ramenu, čelo ću njome k'o krunom uresit'.
37 Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
Dat ću mu račun o svojim koracima i poput kneza pred njega ću stupiti.”
38 Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
Ako je na me zemlja moja vikala, ako su s njom brazde njezine plakale;
39 якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
ako sam plodove jeo ne plativši i ako sam joj ojadio ratare,
40 то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.
[40a] neka mjesto žita po njoj niče korov, a mjesto ječma nek' posvud kukolj raste! [40b] Konac riječi Jobovih.
