Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
MAS ahora los más mozos de días que yo, se ríen de mí; cuyos padres yo desdeñara ponerlos con los perros de mi ganado.
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
Porque ¿para qué yo habría menester la fuerza de sus manos, en los cuales había perecido con el tiempo?
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
Por causa de la pobreza y del hambre [andaban] solos; huían á la soledad, á lugar tenebroso, asolado y desierto.
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
Que cogían malvas entre los arbustos, y raíces de enebro para calentarse.
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
Eran echados de entre [las gentes], y todos les daban grita como al ladrón.
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
Habitaban en las barrancas de los arroyos, en las cavernas de la tierra, y en las rocas.
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
Bramaban entre las matas, y se reunían debajo de las espinas.
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
Hijos de viles, y hombres sin nombre, más bajos que la misma tierra.
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
Y ahora yo soy su canción, y he sido hecho su refrán.
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
Abomínanme, aléjanse de mí, y aun de mi rostro no detuvieron su saliva.
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
Porque [Dios] desató mi cuerda, y me afligió, por eso se desenfrenaron delante de mi rostro.
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
A la mano derecha se levantaron los jóvenes; empujaron mis pies, y sentaron contra mí las vías de su ruina.
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
Mi senda desbarataron, aprovecháronse de mi quebrantamiento, contra los cuales no hubo ayudador.
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
Vinieron como por portillo ancho, revolviéronse á [mi] calamidad.
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
Hanse revuelto turbaciones sobre mí; combatieron como viento mi alma, y mi salud pasó como nube.
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
Y ahora mi alma está derramada en mí; días de aflicción me han aprehendido.
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
De noche taladra sobre mí mis huesos, y mis pulsos no reposan.
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
Con la grande copia [de materia] mi vestidura está demudada; cíñeme como el cuello de mi túnica.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
Derribóme en el lodo, y soy semejante al polvo y á la ceniza.
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
Clamo á ti, y no me oyes; preséntome, y no me atiendes.
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
Haste tornado cruel para mí: con la fortaleza de tu mano me amenazas.
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
Levantásteme, é hicísteme cabalgar sobre el viento, y disolviste mi sustancia.
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
Porque yo conozco que me reduces á la muerte; y á la casa determinada á todo viviente.
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
Mas él no extenderá la mano contra el sepulcro; ¿clamarán [los sepultados] cuando él los quebrantare?
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
¿No lloré yo al afligido? Y mi alma ¿no se entristeció sobre el menesteroso?
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
Cuando esperaba yo el bien, entonces vino el mal; y cuando esperaba luz, la oscuridad vino.
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
Mis entrañas hierven, y no reposan; días de aflicción me han sobrecogido.
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
Denegrido ando, y no por el sol: levantádome he en la congregación, y clamado.
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
He venido á ser hermano de los dragones, y compañero de los buhos.
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
Mi piel está denegrida sobre mí, y mis huesos se secaron con ardentía.
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
Y hase tornado mi arpa en luto, y mi órgano en voz de lamentadores.
