Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
Mas ahora los más mozos de días que yo, se rien de mí, cuyos padres yo desdeñara de ponerlos con los perros de mi ganado,
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
Porque ¿para qué había yo menester la fuerza de sus manos, en los cuales pereció el tiempo?
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
Por causa de la pobreza y de la hambre solos: que huían a la soledad, al lugar tenebroso, asolado y desierto.
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
Que cogían malvas entre los árboles, y raíces de enebros para calentarse.
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
Eran echados de entre las gentes, y todos les daban grita como a ladrón.
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
Que habitaban en las barrancas de los arroyos, en las cavernas de la tierra, y en las piedras.
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
Que bramaban entre las matas, y se congregaban debajo de las espinas.
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
Hijos de viles, y hombres sin nombre: mas bajos que la misma tierra.
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
Y ahora yo soy su canción, y soy hecho a ellos refrán.
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
Abomínanme, aléjanse de mí; y aun de mi rostro no detuvieron su saliva.
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
Porque Dios desató mi cuerda, y me afligió; y quitaron el freno delante de mi rostro.
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
A la mano derecha se levantaron los muchachos; rempujaron mis pies, y pisaron sobre mí las sendas de su contrición.
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
Mi senda derribaron: aprovecháronse de mi quebrantamiento; contra los cuales no hubo ayudador.
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
Vinieron como por portillo ancho: revolviéronse por mi calamidad.
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
Turbaciones se convirtieron sobre mí: combatieron como un viento mi voluntad, y mi salud como nube que pasa.
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
Y ahora mi alma está derramada en mí: días de aflicción me han comprendido.
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
De noche taladra sobre mí mis huesos, y mis pulsos no reposan.
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
Con la grandeza de la fuerza del dolor mi vestidura es mudada; cíñeme como el collar de mi ropa.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
Derribóme en el lodo, y soy semejante al polvo, y a la ceniza.
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
Clamo a ti, y no me oyes: me presento, y no me echas de ver.
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
Háste tornado cruel para mí: con la fortaleza de tu mano me amenazas.
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
Levantásteme, e hicísteme cabalgar sobre el viento, y derretiste en mí el ser.
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
Porque yo conozco que me tornas a la muerte, y a la casa determinada a todo viviente.
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
Mas él no extenderá la mano contra el sepulcro; ¿clamarán los sepultados cuando él los quebrantare?
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
¿No lloré yo al afligido, y mi alma no se entristeció sobre el menesteroso?
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
Cuando esperaba el bien, entonces me vino el mal; y cuando esperaba la luz, vino la oscuridad.
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
Mis entrañas hierven, y no reposan: previniéronme días de aflicción.
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
Denegrido anduve, y no por el sol: levantéme en la congregación, y clamé.
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
Hermano fui de los dragones, y compañero de las hijas del avestruz.
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
Mi cuero está denegrido sobre mí, y mis huesos se secaron con sequedad.
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
Y mi arpa se tornó en luto, y mi órgano en voz de lamentantes.
